Таємна вечеря - Борис Ілліч Олійник

Перейшли у Апостоли учні Христа, Запаливши світильники віри. Мертві грають в політику, «водять козу» Та дівок загряницею манять. Оббирають, як липку,народ і казну, Обирають себе на гетьманів. І вже так Україні прилипли до губ, Так її закохали, пролизи, Що — дивися — небавом якийсь перелюб І за пазуху неньці полізе. IV Вже таємна вечеря ішла до кінця, Коли, гостро відчувши колюччя Від болючих тернин рокового вінця, Він удруге сповідався учням: — А сьогодні один з вас мене вже продав.. V Решту знаємо за Писанням. Вірую... Одначе: Що Його розп’яли на покуту усіх, — То тяжка, але — істина, люди. Лиш єдине гризе — хай проститься мій гріх! — А чи й справді повісивсь... Іуда? VI Владно сіли в шинку вже нові хазяї Сам Хрещатик їм слався під ноги. Всі однаково гожі. Достоту — свої, З напіслова познаша свойого. Налили у чарки за удатний оброк. А шинкарка ж, як фея, облесна! Тепло й сито. Та раптом якийсь холодок Перебіг поза спини і чресла. Хтось засовався не по чину. Хтось невміло впустив чарчину. Третій раптом гукнув: — Тримайтеся! — ...Двері були відчинені: На порозі стояв... тринадцятий. «Добривечір» — сказав. Свій крават розв’язав. (Дещо й справді на зашморг подібний). По-свояцьки окинувши поглядом зал, Сів до столу. Як рівний. І — рідний. VII А Хрещатик новітній гудів, як базар. ...Під шинком, прихилившись до муру, Очужіло сидів провінційний кобзар, Застібнувши на гудзик бандуру. — І надовго зібрався мовчати дідусь? — Зблазнював молодий переблуда. Посміхнувся кобзар у замислений вус: — Вже недовго... До Страшного Суду.