Збірка творів - Вільям Шекспір

Цей гнів твою ж таки вбиває вроду

Так, як мороз зелені луки б’є,

Руйнує добру славу, так, як буря

Зриває пуп’янки. Кому ж він любий?

Сердита жінка — мутне джерело,

Для ока непривабливе, нечисте,

І з нього жоден спраглий чоловік

Напитися нізащо не захоче.

Твій чоловік — твій пан, твоє життя,

Твій захисник, твій розум, твій король.

Про тебе дбає він, заради тебе

Працює тяжко на землі й на морі,

Він мерзне вдень, не спить ночами в бурю,

Тоді як ти в теплі й добрі сидиш,

І не жадає іншої віддяки,

Як щирий послух, ласка та любов:

Нещедра плата за такі дари.

Так, як своєму владарю підданець,

І жінка мужу має бути вірна.

Коли ж вона примхлива і квасна,

Уперта, зла, понура і свавільна,

А не покірна щирій волі мужа,

Тоді вона — зухвалий бунтівник,

Невдячний зрадник доброго владики.

Соромлюсь я за нерозумниць тих,

Що хтять війни, де слід благати миру,

Владарювати прагнуть, хоч повинні

Служити, і любити, і коритись.

Чому в нас тіло ніжне і слабке,

Нездатне зносить і труди, й знегоди,

Як не на те, щоб серце і душа

Були так само ніжні та ласкаві?

Свавільні й недолугі черв’яки!

І я колись була така пихата,

Незлагідна і розумом, і серцем,

Ніколи не лишалася в боргу

За слово зле чи за сердитий погляд,

Та вже я бачу, що списи у нас

Солом’яні і сила невелика.

А слабкість нашу ні з чим порівняти,

Ми здатні сильних тільки удавати.

Вгамуйте ж ви свій норов, покоріться,

До ніг чоловікам своїм схиліться.

Для прикладу, як мій того захоче,

Я перша поклонюсь йому охоче.

ПЕТРУЧЧО

От жінка! Поцілуй же, Кет, мене.

ГОРТЕНЗІО

Тебе, мій друже, щастя не мине.

ВІНЧЕНЦО

Як любо нам, коли дитина чемна!

ЛЮЧЕНЦО

Зате дружина з норовом — нікчемна.

ПЕТРУЧЧО

Ну, Кет, чи не пора лягати?

Женились троє — двох у шори взято.

(До Люченцо)

Ви вцілили, та виграв я заклад

І вам добраніч побажати рад.

Петруччо з Катеріною виходять.

ГОРТЕНЗІО

Щасливцю, ти приборкав норовливу!

ЛЮЧЕНЦО

І це, повірте, превелике диво.

Виходять.

Сон літньої ночі

Дійові особи

Тезей, князь Афінський

Іпполіта, цариця амазонок, заручена з Тезеєм

Егей, батько Гермії

Гермія, дочка Егея, закохана в Лізандра

Лізандр, Деметрій, закохані в Гермію

Гелена, закохана в Деметрія

Філострат, розпорядник розваг при дворі Тезея

Пітер Клинець, тесля (Пролог в інтермедії)

Нік Навій, ткач (Пірам в інтермедії)

Френсіс Дудка, міхоправ (Тізба в інтермедії)

Том Носик, лудильник (Мур в інтермедії)

Робін Замірок, кравець (Місяць в інтермедії)

Гембель, столяр (Лев в інтермедії)

Оберон, король фей і ельфів

Тітанія, королева фей і ельфів

Пак, або Робін Паливода, Горошок, Павутинка, Метелик, Гірчичка ельфи, почет Тезея й Іпполіти

Інші феї та ельфи — слуги Оберона й Тітанії

Місце дії — Афіни і недалекий ліс.

Дія перша

Сцена 1

Входять Тезей, Іпполіта, Філострат і почет.

ТЕЗЕЙ

Година шлюбу, красна Іпполіто,

Вже недалеко. Ще чотири дні,

Й новий настане місяць. Та старий

Минає так повільно. Він стоїть

Моїм палким жаданням на заваді,

Мов мачуха або стара вдова,

Що проїдає спадок юнака.

ІППОЛІТТА

Чотири дні у ночі швидко кануть,

Чотири ночі проминуть у снах,

Тоді півмісяць, ніби срібний лук,

Нап’ятий знов у небесах, осяє

Весілля наше.

ТЕЗЕЙ

Філострате, йди —

Збуди афінську молодь до розваг,

Розбуркай жвавий і веселий дух,

На похорони смуток прожени:

Навіщо нам на святі гість блідий!

Філострат виходить.

Мечем тебе здобув я, Іпполіто,

І кривдою здобув твою любов,

Та шлюб я справлю на інакший лад:

З пишнотою, з тріумфом, із гульнею!

Входять Егей, Г е рмі я, його дочка, Л і з а н д р і Дем е т р і й.

ЕГЕЙ

Щасливий будь, преславний князю наш!

ТЕЗЕЙ

Спасибі. Ти чогось хотів, Егею?

ЕГЕЙ

Поскаржитись до тебе я прийшов

На Гермію, оцю свою дочку.

Ось підійди, Деметрію. Владарю,

Це той, кого обрав я їй на мужа.

І ти, Лізандре, підійди. О князю,

А цей моє дитя приворожив.

Ти, ти, Лізандре, вірші їй складав,

Обмінювався знаками любові,

При місяці співав їй під вікном

Облудним голосом пісень облудних,

Підступно закрадався в душу їй,

Обручки плів із кучерів своїх,

Усякі витребеньки дарував:

Сережки, персні, солодощі, квіти —

Усе, що юнь невинну спокушає.

Ти хитрощами серце їй обплів

І обернув дочірній щирий послух

В затятий норов. Славний князю наш,

Коли вона й перед твоїм лицем

Відмовиться з Деметрієм побратись,

То я прошу: дозволь мені вчинити,

Як давній наш закон повеліває!

Вона моя дочка, я пан над нею.

Нехай вона моїй скориться волі

Й за нього вийде, а як ні — помре.

ТЕЗЕЙ

Що скажеш, Герміє? Подумай добре.

Для тебе батько — все одно що Бог.

Це ж він тебе красою наділив,

Немовби виліпив чи вилив з воску,

І владен він тебе переліпити

Так, як захоче. Твій жених Деметрій —

Достойний і шановний чоловік.

ГЕРМІЯ

Лізандр також.

ТЕЗЕЙ

Так, сам собою — справді,

Але твій батько не його обрав,

І через це — достойніший Деметрій.

ГЕРМІЯ

Якби ж то батько захотів моїми

Очима глянуть!

ТЕЗЕЙ

Краще хай твої

Його судові мудрому скоряться.

Благаю, світлосте, простіть мене!

Сама не знаю, звідки ця відвага

І як мені це скромність дозволяє —

Так вільно говорити перед вами, —

Та я прошу вас, світлосте: скажіть,

Яка найтяжча може бути кара,

Коли я за Деметрія не вийду.

ТЕЗЕЙ

Померти мусиш чи зректись навіки

Усіх чоловіків. Подумай добре,

Спитай своєї крові молодої:

Пішовши проти батькової волі,

Чи зможеш ти вдягти убір черниці

І в тьмавій монастирській самотині

Серед сестер неплідних вік прожити,

Холодний місяць славлячи тужливо.

Блаженні ті, що можуть кров свою

Смирити для довічного дівоцтва,

Але стократ щасливіша троянда,

Котра нам пахощі свої віддасть,

Ніж та, котра на пагоні невиннім

Росте, живе і в самотині в ’яне.

ГЕРМІЯ

Волію так рости, і жить, і в’януть,

Аніж тому віддать своє дівоцтво,

Кому душа не хоче підкоритись,

Чиє ярмо ненависне мені.

ТЕЗЕЙ

Подумай ще. Як місяць оновиться

І шлюб мій буде скріплений навіки, —

В той день готуйся смерть свою зустріти

За непокору батьковому слову,

Або Деметрія за мужа взяти,

Або при вівтарі Діани скласти

Обітницю самотності й дівоцтва.