Поетичні твори, літературно-критичні статті, Андрій Самойлович Малишко

Всі шляхи укриті заметіллю,

Я блукаю привидом по них,

Тихому моєму божевіллю Не вернути щастя днів ясних.

Останні роки він написав немало ліричних віршів, відірваних від життя-та ще й з нотками самозакоханості:

У швидкім автомобілі Підборіддя ніжне, біле Ти схилила і поклала На моїй твердій руці.

Чи за те, що пише вірші Од сучасників не гірше Ця натруджена у роках І невтомлеиа рука?

Яких саме сучасників має на увазі автор, важко сказати. Та старшому літераторові і не варто було б розхвалювати свої власні вірші, збоку воно читачеві видніше; часто те, що авторові здається оригінальним, давно вже сказано іншими. У Єсеніна:

Ты меня не любиш, не жалеешь,

Разве я немного не красив?

У Масенка:

Я нітрохи, мила, не нродливий,

Як усі навкруг чоловіки.

Мова цих віршів бліда, одноманітна, світ почуттів — обмежений, убогий, епітети прохідні — «радісний», «золотий», «голубий», «заквітчаний», «прекрасний», «квітучий», «щасливий», «невтомний», «завзятий», «багатий», «ясний», «могутній», «величний», «славний» — повторюються десятки разів. Поетові Масенку треба наполегливо дбати про збагачення свого лексичного словника тим більше, що часто він менторським тоном полюблює цьому повчати інших.

Т, Масенко написав кілька поем і чимало віршів широкого громадського звучання, і йому не варто було псувати . свій поетичний паспорт отією пригодницькою любовною лірикою. *

Ми знаємо, що поезія любить деталі. У молодого поета Олеся Богуна надто детальне зображення двох закоханих виписано так:

Спока. Річка. Теплий подих ранку.

Па руках танкіст трнма Світлаику,

Губи навхрест. Дпа кущі калини...

1 отак, напевно, з дві хвилини.

А коли б вони цілувалися цілу годину, то хіба від цього вірш покращає?

Любов, яка допомагає людині долати труднощі, проходить лейтмотивом у збірках деяких поетів. Зовсім ще молодий поет Є. Летюк73 пише:

Та серце хай не стомиться ніяк У дні чекань, самотності й тривоги,

Нехай кохання буде як маяк,

Якому віриш, збившися з дороги.

Здорова, не ущерблена лірика цього поета, що живе й працює на Донбасі, проголошує:

В боротьбі переможуть Рішучі і дужі,

Лиш мужні і вперті Проходять ШЛЯХИ ДО КІНЦЯ'.

Промерзають до дна Лиш маленькі калюжі,

Переносять незгоди Лиш глибокі серця.

Молодий поет Дмитро Головко з молодечою гордістю заявляє:

В інших любов забирає неспокій,

А от мені —

помагає в труді!

Товариші поети! Давайте творить таку поезію, що помагає людям в труді, а коли треба, як воїн, воює разом з ними, поезію, яка, взявши високі ідеали в свого народу, несе їх в народ опоетизованими, наснаженими гарячим биттям людського поетичного серця.

Давайте ні на мить не забувать, що ми тільки слуги народу, і те високе звання радянського поета, яке дав нам наш народ, ми маємо виправдати не камерними віршиками, не копанням у власному «я», а поезією високої наснаги і широкого громадського звучання, яка призвана стверджувати героїку нашої дійсності;

Наша критика повинна бути помічником і другом поезії, пропагандистом кращих її зразків, вона повинна викликати інтерес до поезії, прищеплювати хороші смаки читачеві, об’єктивно відділяти золоте зерно справжньої поезії від полови, схематизму, віршованого пустослів’я.

Можна відзначити чимало робіт нашої критики, що є ви» значним явищем критичної мислі. Робота Л. Новиченка74 про творчість П. Г. Тичини, книги і статті С. Крижанів-ського75, Ю. Кобилецького76, А. Іщука77, Л. Коваленка78, В. П’янова79, С. Шаховського, Ю. Барабаша80 , Ю.. Бур* ляя81, Б. Гур’єва82 , книга М. Шамоти83 про естетичні критерії сучасної літератури, хоч, на жаль, в ній майже не говориться про поезію.

Критики і літературознавці чомусь більше полюбляють писати про класичну літературу, можливо, тому, що там уже все ясно,; а до проблем сучасної поезії і літератури беруться неохоче.

А нам сьогодні як же потрібна критика-помічник, критика — учитель і порадник, критика — пропагандист поезії. Особливо цього потребують молоді.

Але, замість того щоб навчати і радити, робити глибокий художній аналіз молодої поезії, спрямовувати поетів на серйозну роботу, скромно відзначаючи, на жаль, ще не дуже значні її успіхи, критики і рецензенти займаються часто беззастережним захвалюванням перших книжечок, що тільки побачили світ.

Часто ці критшш-папаші, поблажливо поплескуючи по плечу ще безвусого і недосвідченого початківця, видають йому паспорт маститого або оголошують його поетом «комуністичної доби», як це робить С. Крижанівський в передмові до посередньої книжечки «Степові самоцвіти» В. Кузь-менка. Щоб виправдати не дуже високий художній рівень цієї збірки, критик категорично заявляє: «Його скромність іноді переходить у скованість думки і почуття, невміння голосно сказати про себе...» Та нехай каже, якщо є про що казати, якщо в нього є справжній поетичний порох! С. Крижанівський, мабуть, і не помітив того, що В. Кузьменко співає нібито і непогано, але з чужого голосу, і це наслідування широко відомих творів є прикрим недоліком молодого поета.

Першій книжечці поетеси В. Григоренко, до речі дуже слабенькій, один досвідчений поет видає такі необгрунтовані компліменти: «І як приємно, наче подихом вітру, овіює тебе щире поетичне слово, ти починаєш жити його настроями, через світ його образів бачити життя... Хочеться віри-їи, що на поріг поезії ступила поетеса із своїм голосом» і далі: «...її вірші позначені вдалим шуканням композиції, стрункою сюжетною будовою, виразністю образних засобів».

Журналістка Віра Григореико давно працює в редакції чернівецької газети, в міру своїх сил вона написала скромну книжечку ліричних поезій і, напевне, була сама здивована дифірамбами, які співає їй рецензент.

Поет Терень Масепко дає дуже завищену рекомендацію першій книжечці Івана Савича84 «З вічних джерел», навівши сім рядочків із збірки:

...І поволі поранена спека Од ступил а хто знає куди.

У траві по калюжах води Ходить чинно зраділий лелека;

Як дітей, покупавши плоди,

Запишалася яблуня в щасті,

Кавуни споважнілії смугасті.

«... і такий переважно увесь наш цікавий і зовсім новий поет» Іван Савич. Що ж тут «зовсім нового»? Чи не оті «чинно зраділі лелеки», що споконвіку мандрують від збірки до збірки.

«Маю тверде переконання,— продовжує Масепко,— що більшість кращих ліричних віршів Ів. Савича є справжніми творчими знахідками, вони б прикрасили книжку будь-якого з иайвибагливіших наших поетів».

Здавалося б, що в літературу за цією рекомендацією повинен ввійти першокласний майстер, а цього* ніяк не можна сказати про книжку Івана Савича, середньо-пересічну, що привертає увагу лише кількома цікавими віршами.

Анотації до книжок молодих- пишуться видавництвами дуже стандартно, з частими повтореннями — поет оспівує, звеличує, славить красу рідного краю. Часто ці анотації доручають писати самим авторам збірок, що взагалі явище нетерпиме.

В анотаціях,