Цукровик - Олександр Мімрук

найсміливіші зі всіх живих залишаються на відкритому домальовують цифри та лінії приймають перший удар «сант'еліє...»
сант'еліє я бачив твої будинки вони стоять на півночі старого району розповідають казки без вигадки та брехні кожному хто проходить повз жителі твого будинку сант'еліє скаржаться на говіркі стіни ці біблійні історії їх ніхто не витримує і коли монологи про залізних птахів перетворюють на птахів людей слухачі у намаганні відлетіти випадають крізь просторі вікна крізь вікна найвищих будинків «коли ти проходиш повз наші дерева...»
коли ти проходиш повз наші дерева налиті зеленими зміями ранку кожен поверх обростає зрячими очима і лише діти що стоять вздовж вітрин опускають мокрі погляди до асфальту та твоє золотаве світло все ж проникає і в них крізь темні маківки маленьких голів ніби крізь серцевину соняшника що приречений клонитися яскравому ра я довго думав чому саме так яким чином кожен шаленський день починається на цьому дивному ритуалі адже всі квадрати бруку яких торкалася твоя хода обростають диким часником та полином