Альтернативна Еволюція - Олександр Павлович Бердник

Симон злякано розбудив мене, занепокоєно запитав:

— Що з тобою? Чи демони турбують? Молися Господу Сил, щоб захистив тебе!

— Брате, — схвильовано мовив я, — мені приснився Єшуа, Син Бога…

— Не дурій, — суворо гримнув Симон. — Що було — те було. Забудь. Читай Закон. Там все сказано — звідки прийде Посланець Бога. Може, й справді, той хлопчина посланий якимись богами, та тільки не Яхве, не Богом Ізраїлю. Великий гріх прийняти ангела чужих богів за того, кого чекають юдеї так довго…

Я більше не нагадував Симонові про Єшуа, та Він все частіше почав снитися. То ми пливемо з Ним на плесі Борисфену, закидаючи сіті, то проходимо густі хащі в темному лісі, то піднімаємося на гори, переходимо хисткі містки, втікаємо від лихих людей чи драконів.

Так минуло сім років. Мені виповнилося чотирнадцять. Петро вирішив іти до Єрусалиму на Свято Пасхи, захопивши з собою дружину і мене. Я вперше відвідав Святий Город, дивуючись велелюддю базарів, багатству палаців, красі Соломонового Храму. Розглядаючи колони розкішної споруди, я зненацька побачив біля одної з них у колі равинів-учителів та літніх чоловіків золотоволосого підлітка. Він, поважно жестикулюючи, щось промовляв. Учителі дивувалися, багатозначно переглядалися. Чувся тривожний гомін. Я наблизився і прислухався. Сивобородий равин запитав:

— Чому так самовпевнено промовляєш? Як тебе звати і хто твій тато?

— Мій тато Йосип. З роду царя Давида. Ім'я моє — Єшуа. А певність моя — від Бога. Хіба не він подарував нам Образ і Подобу Свою?

— Ти вивчав Тору? — здивувався сивобородий.

— Це повинен робити кожен, хто хоче знати правду про Бога і людей, — сміливо сказав підліток. Він повернувся обличчям у мій бік і я ледве не скрикнув від несподіванки: то був Той, хто покликав мене йти за собою. Я не знав, що й діяти — підійти до Нього? Озватися? А що скаже Симон і довколишні люди?

Тим часом старий равин, чомусь невдоволений, суворо зауважив:

— Правду про Яхве? Ти гадаєш, що зможеш сам збагнути втаємничені слова Тори? Без свідоцтва учителів?

— А хіба Бог не кожному порівну дарує свої щедроти? — зухвало запитав Єшуа. — Комусь менше, а комусь більше мудрості? Батько поселяється в синові, Бог в Людині. Дух Бога також в серці людей. Звідти чується його слово і мудрість. Хіба не в серці пророків лунає Голос Найвищого?

— Мудра дитина, — почувся шепіт між присутніми. — 3 нього буде славний учитель…

— А може, новий пророк! — підхопив ще хтось.

— Людина — порох під ногами Яхве, — непривітно одрізав сивобородий равин. — Вона согрішила і нині приречена розплачуватися за своє падіння.

— Сказано, — весело підхопив Єшуа, — що сотворив Бог людину на Свій Образ і Подобу. Отже, ми Діти Бога, і маємо освятити той Образ в собі, щоб стати улюбленими спадкоємцями Небесного Царства…

— Така доля заповідана дітям Ізраїлю, дітям Авраама, — спалахнув якийсь літній учитель, — а ти кажеш про всіх людей. Де ти вчився, хто твій учитель?

— Хіба лише дітей Ізраїлю сотворив Бог? — здивувався Єшуа — А інші народи — не Адамові спадкоємці?

— То все ідолопоклонники, — крикнуло кілька голосів. — Таким Ілля нещадно рубав голови. Вони не відають Єдиного Бога, а багатьом богам поклоняються…

— А хто сказав, що Яхве — Єдиний Бог? — сміливо запитав Єшуа. — Згадайте слова Тори: «Ось Адам став, як один з Нас, знаючи добро і зло…» Не сказано: став, як Я, а — як один з Нас. Отже, в небі живе ціла Божа Сім'я…

Кільце равинів та мудреців заклекотіло, завирувало. Почулися погрози, до Єшуа підскочив Йосип та його мама Маріам, хутко повели сина геть із храму. Мене хтось сильно смикнув за руку. То був Симон. Він палахкотів від роздратування.

— Ти чув? Ось твій Божий Син, — зашипів побратим. — Усі учителі проти нього…

— Ти ж чув, як він славно казав? «У небі живе ціла Божа Сім'я.» Брате, як гарно — ввійти в ту Сім'ю!

— Не дурій! — гаркнув Симон. — Забудь навіть думати про нього, як не хочеш лиха. Збирайся, вертаємося додому. Подалі від халепи…

* * * Дай мені, Нене, Мову, Ніби в небесного Грому. Хай моє чисте Слово Сповнить твої хороми. Дай мені, Мамо, зброю — Божую Блискавицю, Хай вона кличе до Бою, Хай піднімає лиця! Щоб у очах не зникла Світлоносна жарина, Як у космічних циклах Вістка про твого Сина!

Пливли дні, місяці, літа. У Петра-Симона народилися діти, їх треба було годувати, одягати, приводити до пуття. Між нами не було й мови про давню пригоду, про дивного синьоокого хлопця, який розтривожив колись наші душі, змусив підняти погляд до неба. Побратим знав лише одне: море, вітрильник, сітки, торгівля здобутою рибою, клопоти про повсякденне життя, сварки з дружиною та дітьми.

Розбагатівши, Симон вирішив перебратися до невеликого міста Вітсайда на березі Галілейського моря. Родина купила чималий дім зі старим садом. З вікон видно було смугу води, по ній пропливали човни, вітрильники, в просторі з криком ширяли чайки. Інколи насувалася буря, тоді наше невелике море темніло, на ньому здіймалися круті прямовисні хвилі. В таку погоду рибалки не виходили на промисел, бо деякі з них не поверталися назад. В такі грозові дні та ночі мій дух починав хвилюватися. В гомоні хвиль, в гуркоті громовиць я чув далекі поклики, серце рвалося нез'ясовними болями, майже наяву починав ввижатися образ Івася-Єшуа, я плакав невтішно, виливаючи йому свою тугу, нарікаючи на долю, що роз'єднала нас. Я бігав понад берегом, здіймаючи руки до палаючого берега, і кричав:

— Боже, дай мені щастя знову узріти Його, щоб разом з Ним іти до Твоєї