Альтернативна Еволюція - Олександр Павлович Бердник
— Що таке Дивоколо?
— Небо. То мій рідний край. Мій і Тата мого…
— Всі ми з неба, — ласкаво засміявся тесля. — Бог кожному вдихнув свою частку, і ми його родичі…
— Не всі, — насупився хлопчик. — Ті розбійники, що полонили нас — хіба від Бога? Або цей багач, що тримає тебе? Вони — діти Чорнобога…
— Чорнобог? Ви певно Сатанаїла називаєте Чорнобогом. Так він теж — Син Божий. І виконує волю Найвищого.
— Неправда! — спалахнув хлопчик. — Чорнобог — лютий ворог Тата. Тато має лише добрих, гарних, любих синів…
— Ти Найвищого називаєш Татом? — пошепки запитав тесля.
— Атож…
— Чому?
— Бо він послав мене в цей світ…
— Хто тобі повідав про теє?
— Я пам'ятаю. І мама знає…
— То де ж ти мене бачив?
Івась заплющив очі, ніби щось згадуючи, і почав бурмотіти:
— Хатка під горою. Троє хлопців, три дівчини. Кози. Крута стежка вниз. Теслярня. Там нікого нема. Потім ми з тобою тесляруємо. Моя мама буде мамою для дітей твоїх. А я — твоїм сином. Тебе звати Йосипом…
— Хто ти? — жахнувся тесля. Івась розплющив очі, усміхнувся. Обличчя в нього було бліде й напружене.
— Я вже сказав тобі. Син Тата Небесного. Про те — мовчи. Нікому ні слова…
Йосип відчув, як холодні й гарячі струмені пронизують груди, свідомість паморочиться; перед очима пливли іскри.
— О Адонаї! — простогнав він. — Це твоя рука. Хай діється воля Неба…
Він обняв хлопчика, взяв за руки.
— Вірю тобі. Хай сон твій буде віщий. Попроси матінку, щоб зустрілася зі мною…
* * *На березі моря Івась зустрів чорнявого хлопця, трохи старшого від себе.
— Тебе теж продали? Хлопець мовчки кивнув.
— А звідки ти?
— З берегів Борисфену. Я сирота. Служив у греків на винограднику. Напали корсари, господаря вбили, а мене з побратимом Симоном полонили. Симон був веслярем на корсарській трієрі, я прислужував вожаку… А потім побратим захворів, став слабосилий, і нас продали сюди. А ти звідки?
— З того краю, що й ти…
— Якийсь ти химерний. Очі сині, мов небо, золоте волосся. Ти, бува, не Божий Син?
— Мій Тато підказав тобі правду, — просто мовив Івась. Чорнявий хлопчик несміливо усміхнувся.
— А чом ти тут? Звідки прийшов? Де жив?
— Прийдеш і побачиш, — просто сказав Івась. — Хочеш бути моїм супутником?
— Хочу.
— Як звати тебе?
— Андрієм…
— Тебе першого зву за собою, Андрію. Підемо разом до Тата Небесного. Хочеш? Волієш?
— Волію. Буду навіки з тобою…
Слово четвертеЄВАНГЕЛІЄ ВІД АНДРІЯ
«Багато думають про те, як з'явиться Христос і коли, і чекають Явища терпляче, щоб не пропустити часу.
Таким Скажу: не ждіте чудом явленого Учителя. Давно З'явився тим, хто узрів Дію Мою. Хто бачить Руку Мою в повсякденному житті. Хто не відділив своє життя від Мого. Хто пізнав Огонь, що пронизує пітьму, як Щит Мій.
У розпалі День Мій. І Сонце далеко від заходу. Кожен узрить Христа, хто серцем забажає.
Але дерзайте.
Нитка щастя може бути зіткана. Тому ще раз звернемося до серця народного.
Формула не принесе рятунку світові. Пришестя гряде з усіма чудесними явищами і найнезвичайнішими звершеннями.
ВОЛЯ ХРИСТА НЕРУШИМО ПЕРЕБУДЕ.
І не підмінити Промінь Сонця нічними зірницями.
ПІСНЯ НАДЗЕМНА.Нині настало спасіння, і сила і царство Бога нашого і влада Христа Його, тому що повержено наклепника братів наших, який оббріхував їх перед Богом нашим вдень і вночі.
Вони перемогли його Кров'ю Агнця і словом свідчення свого, і не злюбили життя свого навіть до смерті.
АПОКАЛІПСИС. 12–10, 11 І згорить в багатті Сміття та полова, Залишивши жити Вічно-суще Слово. І скінчиться, синку, Материнська ласка, І почнеться справжня Неповторна казка… Підеш ти, коханий, У життя бурхливе Під жагучі рани, Під грозові зливи, І на перехресті, На Правічній Скелі, Прочитаєш, Сину, Слово невеселе: — Хто ліворуч піде, Той коня втрачає, Хто праворуч рушить, Сам умерти має, Хто простує прямо — На гірські стежини, Між тернові хащі, — Той з конем загине… Пам'ятай навіки — Від цього порога — Заповіт мій, Сину, Лиш пряма дорога! Там, де все загине, І душа і тіло — Можеш відшукати Неповторне діло, Там живе лиш казка — Мудра, незрадлива, Де тебе зустріне Таємниче Диво, Де супроти тебе І Ясного