Поетичні твори, літературно-критичні статті, Андрій Самойлович Малишко

свій рядок' і образ, кожну пісню і поему, роман і повість ми повинні віддати на служіння партії, як зброю. Наше найпочесніше завдання — створити образи і характери сучасників, вірних синів нашого народу,— в труді, в боротьбі, у вічному поході за щастя людини иа землі. Це глибоко усвідомлює кожен митець і вся наша багатогранна радянська література.

Метод соціалістичного реалізму, яким живе і на основі якого розвивається вся наша література і поезія, невід’ємний від матеріального і духовного світу всього радянського ладу, від трудового, громадського і державного життя нашого народу.

Поет, мислитель, художник — представник мистецтва соціалістичного реалізму в першу чергу людина не стороння, не спостерігач життєвих процесів, а сам активний учасник і трудівник, активний боєць і пропагандист великих ідей ленінізму, захисник і глашатай усього нового, революційно-передового в побудові радянського суспільства.

Отже, і творчий метод його труда — це не гола схема і не закостеніла догма, а вічно жива форма зображення дійсності в її революційному конкретно-історичному розвитку.

Художник слова, представник могутньої радянської літератури бачить зародки нового і допомагає його розвитку, але він не обходить стороною і залишки старого, темного, реакційного, критикує їх, допомагає народу своїми творами їх позбутися.

Критичний реалізм і його видатні представники глибоко, чесно і правдиво зображали минуле життя, бачили його темні, страшні завулки, його задушливість і мерзоту, але не бачили конкретних, революційних перспектив, не могли в свій час художньо-переконливо накреслити нові шляхи, в яких читач побачив би свій рахунок, свій вихід з царства експлуатації і рабства.

В інших умовах, в наш час це роблять митці, які на основі соціалістичного реалізму бачать головні революційні тенденції розвитку життя і стверджують їх художніми засобами, як історичну необхідність і закономірність.

Художні скарби письменників-реалістів ввійшли в духовну скарбницю нашого народу, а їхні творчі досягнення продовжує і розвиває радянська література, створивши свій стиль і метод.

Ленінська теорія відображення світу і буття лежить в основі цього методу. Не голе копіювання чи фотографування явищ і подій об’єктивного світу, а глибоке проникнення в суть явиш, у взаємозв’язки і взаємовпливи бачено-го, розкриття явищ і їх боротьби, захист нового і справедливого від зла і несправедливості, висхідного від відсталого, живого і корисного від мертвонародженого і шкідливого в житті,— лежить в основі цього методу.

Соціалістичний реалізм, як творчий світогляд, дає широку можливість художникові розвивати самобутність, своє особисте, своєрідне, притаманне тільки даному таланту, бачення світу.

Ось чому наша література, і поезія зокрема, на диво багата талантами, не схожими один на одного.

Метод пізнання один, а форми зображення світу, людей, взаємовідносин — різні; художні засоби, фарби і лінії письма — різні; тембри і поетичні голоси звучать на різних, багатих і своєрідних регістрах; кожен талант має повну можливість показати свою красу і силу, розкрити свої творчі зусилля і прагнення.

Тільки життя рівноправних трудящих людей, вихованих на ленінських ідеях, на об’єктивних законах ленінської естетики і краси, змогло породити ці нові форми художнього мислення і зображення дійсності, які втілилися в методі соціалістичного реалізму.

* * *

Павло Тичина — один із зачинателів української радянської поезії. Співець дружби народів, літературний учитель багатьох наших поетів старшого і молодшого покоління ось уже півстоліття стоїть на передовій лінії художньої мислі, творчого духу українського трудового народу.

Різні етапи, всі визначні події нашого життя знаходили і знаходять свій відгомін у величному симфонічному звучанні його поезії. Важко переоцінити його заслуги і громадсько-творчий авторитет серед мільйонів читачів.

Якщо говорити про ідейно-творчий ідеал художника нашого часу, то він проймає всю творчість поета в служінні, народу, ленінським заповітам, діянням і труду нашої партії.

На зорі Жовтня П. Тичина один з перших оспівав людину, що встала як революціонер і захитала світ. Слово поета поєдналося з гарячими вітрами революції. Велетенський плуг, що переорює стару цілину життя, увійшов у поезію Тичини образом нового епосу. В свій час віддавши данину символічно-абстрактній, філософсько-невиразній поезії, вже в книзі «Плуг» він виступив як поет-громадянин, поставивши свій талант на службу народу, його революційним устремлінням і діям.

За всіх скажу, за всіх переболію...

А в дні будівництва нового життя П. Тичина написав книги «Партія веде» і «Чуття єдиної родини», розкривши роль партії в побудові нового, соціалістичного ладу, прославивши чуття єдиної сім7ї народів, тієї великолюдської родини, де все по дружбі діється і усе по-братськи ділиться; всі народи ленінської держави стали поетові близькими і рідними, слово інших народів, їхня пісня і мова увійшли в поезію Тичини, як рідні сестри, близькі серцю українця.

Бо то не просто мова, звуки,

Не словникові холодини—

В них чути труд, і піт, І муки,

Чуття єдиної родини.

Глибоко художньо, схвильованим гарячим серцем поет розкриває з.міст і основу цього благородного явища:

І позичаєш тую мову В свою — чудову, пребагату.

А все знаходить це основу У силі пролетаріату.

Шевченківське пророче визначення «і чужого научайтесь й свого не цурайтесь», яке прорвалося, мов крик душі, через грати і кайдани темної царської ночі, тепер засвітилося, засяяло в поезії Тичини на нозій, на ленінській основі дружби культур і мов, знайшло свої цілющі джерела у силі пролетаріату.

Поезія Тичини багата своєю національною формою, а ідейно по-ленінськи глибоко інтернаціональна. Він так само, як і Маяковський, любить і цінує духовне життя, мову і звичаї українського народу.

Распишите эту мову на знаменах алых,

Эта мова величава и проста:

«Чуєш, сурми заграли,

Час розплати настав».

Тичина можливо більше від інших поетів конкретно і глибоко емоційно розкрив національний характер нашого народу, про який у свій час писав Чернишевський. [...]

За півстоліття існування радянського ладу наш народ набув нових якостей, ставши одною із передових соціалістичних націй. Ці нові риси глибоко розкрилися в таланті Павла Тичини. В дні труда чи грізних випробувань він з гордістю промовляє за свій народ:

Я єсть народ, якого Правди сила Ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! —

А сила знову розцвіла.

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь. ~

Щоб жить — я всі кайдани розірву.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь, ^

Бо я живу.

Творчий приклад поета, його художня майстерність є багатою лабораторією для кожного молодого літератора. Тичина — поет глибоко народний і національно самобутній. В нашій молодій поезії інколи читаєш вірш і не вгадаєш, в який час і на якій землі він написаний чи, може, перекладений з іншої мови, бо в ньому немає ні барв, ні тонів, ні мелодики, властивих нашій мові, а