Гумор та сатира - Ян Ілліч Таксюр

– Будь ласка! Ми записуємо! – відгукнулася гуманоїд із голосом автовідповідника.

– Нехай всі майбутні українці, – Іван заговорив твердо, немов повелитель, – і, особливо, мої сусіди, щодня переводять по сто гривень на рахунок президента Петренка.

– Записано! – доповіло створіння невідомої статі.

– Тоді іще одне прохання. – Іван кахикнув. – Запитайте у Вищого Розуму, чи не можна мої майбутні збереження тримати не тут, на батьківщині, а перевести їх до нього, в космос?

Прибульці подивилися один на одного, якось по-своєму, по-космічному зітхнули, потім низенько вклонилися Петренкові і зникли.

А Іван пішов шукати свою дружину Оксану для термінового збільшення населення держави. Бо хтось же повинен сплачувати податки і виконувати накази першого законно призначеного президента. 

В дитячому садку,

У холодку

Дві маленькі нацменшини

Сховались таємно за кущі шипшини,

І там Нєкрасова читали самотужки.

І хоч був той Нєкрасов 

У перекладі Забужко,

Няня порушила питання

Про покарання.

І за провину таку

Без обіду в кутку

Дві маленькі нацменшини

Чотири години

Стояли під портретом Авакова

І плакали, плакали, плакали... 

Ми хотіли мати сало.

Сала дали нам чимало.

Ми сказали: «То замало».

Нам тоді іще додали,

Так, що з рота випадало.

Та душа не заспівала,

Серце стукало недбало.

Хоч ми стільки сала мали,

Що вже ноги не тримали.

А чогось не вистачало,

В грудях шкрябати почало, 

І з глибин, де спало сало,

Тихо думка випливала:

«Марні пошуки тривалі.

Хлопці, справа не у салі…» 

Піднявся вчора на Говерлу.

І так поперло!

Так поперло!

Хоч не ковтав, не нюхав,

Не курив траву.

Та на вершині 

Я побачив наяву, 

Що, дійсно, ми найкращі в світі!

Що всі рекорди нами перекриті!

А десь внизу, як таргани,

Америка, Європа і Китай…

Дізнайся, рідний край!

Патріотизм – то найкрутіший кайф. 

Положнянство - акушерство.

Пупорізка - акушерка.

Летовище - аэродром.

- Гвинтокрил чи геліко'птер?! -

Закричав я на летовищі.

- Ой, рятуйте мене хлопці,

У тяжкому я становищі!

Раптом каже досить різко

Всім знайома акушерка:

- Та для мене краще вмерти,

Аніж зватись пупорізка!

Ох, трекляте положнянство!

Маю гріх перед народом -

Прийняла того урода,

Що почав перекладанство...

Один відомий

Ветеран і патріот

(Його на телевізії

Одразу впізнає народ)

Благав про поцілунок,

Палаючи очами.

І річ не в тім,

Що він благав не даму.

А в тім, що всі його заслуги

На Майдані

Були до лампочки

Не пані.

Приязні не було

І жодної ознаки.

А він лише хотів

Поцілувати

Олігарха в с..ку

Запашна історія 

В країні Саливонії

Було заборонено

Слово «зловоніє».

По-перше, воно іноземне.

А по-друге, щось неприємне

У повітрі Саливонії

Весь час дуже сильно

Смерділо.

Але керівництву до того

Не було ніякого діла –

Воно весь час

Прославляло героїв.

А боротися із смердінням

Здавалося йому

Великим гемороєм.

Тож саливонівська еліта

Вирішила оголосити

Навіть розмови

Про постійну задуху

Зрадою національного духу.

І, ви знаєте, одразу

Знялось це питання делікатне.

Просто замість «смердючий»

Тепер кажуть «ароматний».

Судова помилка

В країні Саливонії

Дуже хотіли

Досягти рівня Японії.

Але так виходило,

Що досягали

Тільки рівня Гондурасу.

Ну, і розчаровані народні маси

До слова «Гондурас»

Знайшли неприємну риму.

І повсякчас

(Як на майданах,

Так і за закритими дверима)

Називали тим неприємним словом