Гумор та сатира - Ян Ілліч Таксюр

Хоч твердо знаю — слово не «Європа».

В переулке, возле моста,…

Где шумит зелёный сквер,

Проживает дядя Костя,

Наш сосед, миллионер.

У него в кармане деньги,

У него внутри икра.

Это просто загляденье —

Увидать его с утра!

В дом заходят по порядку

Те, кого избрал народ:

«Дядя Костя, дай нам взятку!»

Дядя Костя им даёт.

Входит тётя с «Моторолой»,

Говорит, что вступит в связь.

Дядя Костя даст ей доллар —

Тётя прыгает, смеясь.

Всё, что наш сосед захочет,

Может он купить всегда.

Хочет — партию сорочек,

Хочет — «Партию Труда».

Вот и Биржа сырьевая!

(В деле нужен глаз да глаз)

Дядя Костя продал сваи,

Продал ёлки, продал газ.

У него всё шито-крыто

И присыпано лапшой.

Дядя Костя очень хитрый,

Это очень хорошо!

А когда от дел устанет,

Он стряхнёт усталость с плеч,

И в шикарном ресторане

Говорит большую речь.

Говорит про дивиденды,

Про культуру и права,

И строчат корреспонденты

Дяди Костины слова.

А потом подходят гости —

Флейты, скрипки и т. д.

И поют для дяди Кости,

И танцуют па-де-де.

А когда исполнят Баха,

Просят денежкой помочь.

Дядя Костя скажет: «Нафиг!»

И артистов гонят прочь.

Скоро-скоро возле моста,

По ходатайству друзей,

Бюст откроют Дяди Костин,

И табличку, и музей.

И расскажет гид очкастый

Среди мраморных колонн,

Что не сразу заграбастал

Дядя Костя миллион.

Что вначале был он мелким,

Жил почти, что в шалаше,

Но мечту о Крупной Сделке

Глубоко хранил в душе.

В школе нам писать велели

О героях славных лет.

Все писали, мол, Рокфеллер,

Я писал, что мой сосед.

Быть стране в цвету и росте,

Если, глядя на пример,

Станем все, как дядя Костя,

Наш сосед, миллионер!

Люблю я жити толерантно!…

Коли усе побарабантно,

Коли живеш неначе в танку,

Сидиш, складаєш хокку, танки,

А навкруги, немов Содом,

Або дурдом.

Але своїм жорстким судом

Я не суджу — не маю права.

Нехай хоч підорів орава

Парадами поганить Київ мій.

Нехай хоч стародавній змій

На берег вийде із Дніпра.

Я не кричатиму «ура!»,

Але й обуритись не буде жодних спроб.

Бо я з Європи, і не гомофоб.

Хоча буває, припече,

І так би врізав між очей

Якомусь пану десь у банку…

Але кажу собі:

«Не толерантно це, Степанку!».

І тільки з люті вирву із землі траву,

Розслаблю галстука, подихаю,

І знов живу.

У мене пес Сірко помер сьогодні на світанку.

Оно лежить.

Щасливий, толерантний! 

– Здрастуй, Петренко! – сказала перша істота низьким чоловічим голосом. – Ми представники Вищого Космічного Розуму. Наш бідний Вищий Розум сповнений співчуття до нещасної України. Він більше не може дивитися, як іржа корупції роз’їдає цю чарівну країну.

При слові «корупція» Іван сумно зітхнув, мовляв, самому не приємно, дістала клята, і подивився, чи не витоптали космічні гості молоду моркву.

– І тоді було прийнято рішення, – заговорила друга істота жіночим голосом, що нагадував автовідповідач, –допомогти Україні і повністю ліквідувати на її землі хабарництво та зловживання службовим становищем.

Петренко знову зітхнув, мовляв, бачили ми вже таких ліквідаторів.

– З цього дня, – сказала третя істота невідомої статі, – на землі України більше немає чиновників, депутатів, міністрів. Та й взагалі нікого немає. Залишився тільки ти, Петренко! І саме з тебе Вищий Космічний Розум починає нову українську цивілізацію, повністю позбавлену корупції.

Іван Петренко довго мовчав, намагаючись усвідомити почуте. Потім він подивився на зелений паркан в кінці города і запитав:

– Виходить, моїх сусідів теж більше не існує?

– Не існує! – разом відповіли прибульці.

– Виходить, я тепер…

– Можеш вважати себе першим законним президентом Оновленої України. – Чоловік-гуманоїд підняв праву передню кінцівку, ніби вітаючи Івана.

– Ну, якщо я тепер президент, – задумливо промовив Петренко,