Вирок для магесси - Надія Залива

– Я не збираюся нічого підписувати! – заявив Візенбург. – Знайдіть вбивцю маркграфа, і я з чистою совістю вирушу до Вітерії. Мені потрібний вбивця!

– Герцог, невже ви поставите під сумнів підписання договору? – поцікавився Аберкорн.

– Думаю, у зв’язку з обставинами, що виникли, Імператор мене зрозуміє.

– Це ваше право. Тоді насмілюся оголосити, що Вітерія відмовляється від підписання договору?

– Так і є, – підтвердив Візенбург.

– Савон теж відмовляється, – пролунав бас герцога Суррея.

У кімнаті вкотре за ранок стало шумно.

– Мілорди! Але як же договір? Що ми скажемо Імператору? – запитав маркграф Евре.

– Гадаю, що за даних обставин, не доречно буде підписувати важливі папери, – зауважив Суррей.

За столом пройшовся гомін невдоволення. Маркіза Лестер оглядала присутніх, відмічаючи невдоволення на обличчях «темних». Такого повороту вони явно не очікували.

– Схоже на цьому наші справи завершилися. Пропоную розпочати сніданок, – повідомив Аберкорн і зробив знак слугам.

Вони заметушилися подаючи страви.

– Савітар, – тихо промовив Візенбург, коли решта відволіклися на сніданок.

– Мілорд.

– Залиш етикет для решти. Я знаю про тебе більше, ніж ти гадаєш, і не просто так покликав тебе сюди. Твоє минуле відіграло у цьому значну роль.

– Ви добре підготувалися, – зауважив ватажок.

– Так, – з гіркою усмішкою промовив Візенбург. – Шкода, що не передбачив такого результату.

– Це не можливо було передбачити. Хто тепер отримає титул маркграфа у Бренській марці?

– У Балдмера є син, який цілком заслуговує успадкувати цей титул.

Савітар лише кивнув на знак згоди. В Імперії було традицією передавати титул від батька до сина і, схоже, Візенбург не став відхилятися від цих традицій.

– Савітар, ти знаєш цих людей, можливо навіть краще за мене. Ти спілкувався з багатьма з них. Я наймав тебе не тільки як охоронця, але й хотів отримати пораду. У мене є до тебе прохання.

– Я слухаю.

– Я хочу дізнатися, хто вбив Балдмера. Мені треба знати ворога в обличчя, ти ж це розумієш?

– Так. Розумію, але…

– Твій гонорар я збільшу втричі, за це не хвилюйся, – наголосив герцог.

– Справа не у нагороді. Тут буде дізнавач, який займеться розслідуванням. Ви йому не довіряєте?

– Зараз усіх можна купити, – зауважив герцог.

– Мене теж, – відмітив Савітар.

– Савітар Фуше хоч і втратив маєток, землі та титул, але в душі залишився відданим своїм ідеям.

– Схоже, ви справді добре попрацювали, – усміхнувся ватажок.

– Я ж казав. То що скажеш?

– Я постараюся дізнатися якнайбільше, – пообіцяв Савітар.

Решту часу чоловіки провели в мовчанні, приділяючи всю увагу сніданку. Савітар лише кинув погляд на протилежний край столу, де сиділа Карміна, і не побачив її. Розмова з герцогом так захопила чоловіка, що він не помітив коли маркіза покинула обідню залу.

«З Карміною треба щось робити, інакше в Іскор вона потрапить одразу з замку Аберкорна».