Вирок для магесси - Надія Залива

– Так, – дівчина помішувала зілля, яке вже настоялось і набуло криваво-червоного кольору.

– Не хотів би я бути твоїм ворогом, – зауважив чоловік, оглядаючи тягучу червону жижу.

– Це не для ворогів.

– З тобою небезпечно дружити, – відмітив Алексис.

Карміна подрібнила розмарин, і зняла два зілля, що залишилися, з вогню. Прискіпливо вивчила третє зілля і знову повернула його на вогонь. Тільки після третьої спроби дівчина залишилася задоволена результатом. Щедро посипала перше зілля подрібненою травою розмарину. Воно зашипіло і стало прозоро червоним.

– Цілий казанок небезпечного варева, – оцінив Алек. – А яке призначення інших? – поцікавився чоловік, оглядаючи зілля: зелене та блакитне.

Відповісти дівчина не встигла. Над блакитним зіллям утворилася біла шапка піни і магесса поспішила прибрати його з вогню.

– Невже все готове? – Алек вже занудьгував.

– Не зовсім.

У двох зіллях не вистачало головного компонента, через який вона задумала все це.

Карміна дістала з кишені невеликий полотняний мішечок. Дістала з нього два фіолетові кристали і почала їх подрібнювати у ступці. На повітрі вони почали диміти.

– Це кристали із розлому? – здивовано запитав Алексис, заглядаючи дівчині через плече.

«Не розумно було думати, що Алексис, який обстежив Джерело магії, не впізнає цих кристалів», – подумала Карміна.

– Так, – погодилася дівчина, і почала ще швидше перетирати їх у ступці.

Алексис спостерігав за її діями. Коли кристали перетворилися на пил, магесса розділила вміст на рівні частини і висипала їх у два з трьох зіль. Перемішала і почала швидко розливати їх у склянки, доки білі пари кристалів ще клубилися над зіллям. Після всіх маніпуляцій на столі стояло чотири склянки: дві з блакитним зіллям та дві з червоним.

– Мало вийшло, – сказав Алексис, оцінюючи результат. – Я так розумію, ти не збираєшся відкривати свої секрети? – чоловік уважно вивчав мішечок з кристалами.

– Цих зіль мені достатньо, – оголосила Карміна, закінчивши із зеленим зіллям. Його вийшло десять склянок. – А свої секрети я залишу при собі.

– Мені подобаються твої секрети. Буде над чим подумати. Незабаром шість. Тебе провести? – поцікавився Алексис.

– Не відмовлюся, – дівчина страшенно втомилася і хотіла якнайшвидше опинитися за стінами Академії.

Попереду на неї чекав неблизький шлях у Фландрську марку.