Вирок для магесси - Надія Залива

– Якщо це і амулет, то один з найнебезпечніших.

– Не бачу нічого небезпечного, – магесса покрутила сферу в руках.

– Карміна, ти ж знаєш що це за артефакт?

– Звісно знаю. І тому віддаю його тобі. Можливо стане в нагоді.

– Ти як завжди зібралася до лабораторії? – запитання застало Карміну біля дверей, і вона обернулася, щоб відповісти.

– Так, – заперечувати очевидне було марно.

– Можу провести, – запропонував Алек.

– Навіщо тобі це? – поцікавилася дівчина.

– Не шукай у всьому підставу. Мені просто приємна твоя компанія.

– Алеку, ти ж знаєш ...

– Знаю, – відповів Алексис. – Я тобі нічого і не пропоную. Будь тут, – він відсунув Карміну від дверей і вийшов, залишивши її одну.

Алексиса не було трохи менше півгодини. За цей час Карміна не знаходила собі місця, і вже подумувала, а чи не податися їй самій до лабораторії, як і планувала. Встигла виміряти кроками весь його робочий кабінет. Перелічити всі артефакти на полицях. Але Алека не було. Коли дівчина вже всерйоз замислювалася перераховувати незліченну кількість книг, Карміна почула голоси, що доносилися з коридору і ставали все голосніше.

Дівчина занервувала. Чоловіки зупинилися біля дверей кабінету і продовжували свою розмову. Магесса сховалася у кутку за дверима. Тут можна було хоч щось почути з розмови, і навіть якщо хтось зайде до кабінету, навряд чи буде сюди заглядати.

Дівчина завмерла. Невдоволений голос ректора, а це був саме він, Карміна пам’ятала ще зі студентських років і не тільки. Алек щось доказував йому, але той не хотів нічого слухати.

– Добре Абрантес, – здався ректор, – Але з Нувером домовитеся самі, – заявив ректор і в коридорі настала тиша.

Через декілька хвилин Алек з’явився на порозі кабінету.

– Хвилюєшся? – чоловік відразу помітив занепокоєння дівчини.

– Ти б ще всю Академію зібрав біля свого кабінету, – заявила вона, відчувши полегшення.

– Вибору не було. У ректора сидів Нувер, який нізащо не дозволив би мені потрапити в його святу лабораторію. Тому прийшлося прогулятися з ректором по Академії, щоб вмовити.

– Я так розумію з Нувером ти домовлятися не будеш?

– Звичайно ні, – задоволено повідомив Алек.

– Ходімо? – поцікавилася дівчина.

– Ще ні, – оглянувши Карміну, відповів Алек.

Він покопався в шафі і витяг звідти викладацьку мантію, точну копію своєї.

– Одягай, – скомандував він.

Карміна прискіпливо оглянула мантію. Чорного кольору вона не любила, але останнім часом доводилося з ним миритися. Дівчина швидко змінила свій плащ на мантію.

– Тепер пішли, – оглянувши дівчину, повідомив Алек.