Конституція України. Науково-практичний коментар - Колектив авторів

3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення. Важливо підкреслити, що залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Робота не допускається також й у святкові та неробочі дні. Перелік святкових та неробочих днів установлено у ст. 73 КЗпП України. Відповідно до вказаної статті в Україні встановлено наступні святкові дні: 1 січня — Новий рік; 7 січня — Різдво Христове; 8 березня — Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня — День Перемоги; 28 червня — День Конституції України; 24 серпня — День незалежності України. У свою чергу, до неробочих днів, тобто робота

в які також не провадиться, у чинному трудовому законодавстві віднесені дні релігійних свят, таких як: 7 січня — Різдво Христове; один день (неділя) — Пасха (Великдень); один день (неділя) — Трійця. Крім того, за поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

Винятком із правила щодо заборони роботи у святкові та неробочі дні є можливість залучення до роботи у святкові та неробочі дні працівників підприємств, установ, організацій, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов’язаних з роботою транспорту. Це також відноситься до підприємств, установ, організацій, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв’язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї тощо).

Важливо зазначити, що в якості форми компенсації за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні трудовим законодавством передбачено надання іншого дня відпочинку або грошової виплати у подвійному розмірі. Вибір форми та порядку надання компенсації здійснюється за згодою сторін. Обчислення оплати за роботу у вказані дні провадиться в такому порядку. Робота оплачується у подвійному розмірі: 1) відрядникам — за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, — у розмірі подвійної годинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася в межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

Право на відпочинок, установлене в коментованій статті, також забезпечується наданням щорічних основних та додаткових відпусток. Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни й особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.

Основним нормативно-правовим актом у сфері регулювання відпусток є Закон України «Про відпустки», у ст. 6 якого встановлено право на отримання щорічної основної відпустки, а у статтях 7,8, 19 цього Закону передбачається надання таких видів щорічних додаткових відпусток, як: за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, за особливий характер праці та працівникам, що мають дітей.

Додатковою гарантією особи, яка скористалася своїм правом на відпустку (основну та додаткову), є збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Так, ст. 40 КЗпП України встановлює заборону звільнення працівника на період його перебування у відпустці.

Чинним трудовим законодавством гарантується надання працівникам щорічної основної відпустки тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки, при цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою 24 календарних діб.

Необхідно підкреслити, що тривалість щорічної відпустки визначається в добах, а її мінімальна тривалість не може бути менше ніж 24 календарних дні. Право на щорічну відпустку особа отримує після того, як відпрацювала робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості. Такі випадки встановлені у ст. 10 Закону України «Про відпустки». Отже, щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються: жінкам — перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину- інваліда; інвалідам; особам віком до вісімнадцяти років; чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами; особам, звільненим після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання; сумісникам — одночасно з відпусткою за основним місцем роботи тощо.

Щорічна відпустка — це право працівників на відпочинок і відновлення працездатності, тому, згідно з чинним законодавством, дні тимчасової непрацездатності працівника, відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами не є відпочинком і в рахунок щорічних відпусток не включаються. Також при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються святкові і неробочі дні, встановлені у ст. 73 КЗпП України, тобто у разі припадання відпустки на святкові та неробочі дні тривалість відпустки автоматично продовжується на відповідну кількість днів.

Важливо зазначити, що тільки встановленням у законодавстві конкретних видів часу відпочинку не можливо досягти належного рівня реалізації права на відпочинок та його відповідного гарантування. Тому з огляду на тісний взаємозв’язок між часом відпочинку та робочим часом реалізація встановленого у коментованій статті права