Конституція України. Науково-практичний коментар - Колектив авторів
У чинному трудовому законодавстві робочий час поділяється на робочий час нормальної тривалості, скорочений робочий час і неповний робочий час. Відповідно до ст. 50 КЗпП України робочий час нормальної тривалості на підприємствах не може перевищувати 40 годин на тиждень — це є гарантоване у ч. 2 коментованої статті встановлення максимальної тривалості робочого часу в законодавчому акті. Відповідно до цього положення, підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати тільки меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в ч. 1 ст. 50 КЗпП України. Це означає, що нормальна тривалість робочого часу не може бути збільшена колективними та трудовими договорами. Указане положення свідчить про важливість встановлення нормальної тривалості робочого часу як засобу захисту трудових прав працівників. Разом з тим існують випадки, прямо передбачені законодавчими нормами, коли максимальна тривалість робочого часу може бути більшою, ніж визначена у коментованій статті: надурочні роботи, ненормований робочий час, чергування, праця за сумісництвом тощо.
Необхідно вказати, що перша Конвенція Міжнародної організації праці від 29 листопада 1919 р. регулювала саме питання обмеження тривалості робочого часу на промислових підприємствах до 8 годин на день та 48 годин на тиждень, що говорить про визнання МОП питання тривалості робочого часу найголовнішим у трудових відносинах. Визначення нормальної тривалості робочого часу не більшою ніж 40 годин на тиждень в Україні відбулося у 1993 р., коли Законом України від 17 листопада 1993 р. № 3610-ХІІ були внесені зміни у ч. 1 коментованої статті (до цього моменту вона становила 41 годину на тиждень).
У чинному трудовому законодавстві визначено дві групи працівників, для яких встановлюється скорочена тривалість робочого часу. До першої групи належать працівники, для яких встановлення скороченої тривалості робочого часу є обов’язковим. Це, згідно зі ст. 51 КЗпП України, особи, яким не виповнилося 18 років; працівники, зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці, а також окремі категорії працівників, для яких законодавчими актами встановлено скорочену тривалість робочого часу, закритого переліку яких у статті не міститься — названо лише дві категорії таких працівників — вчителі та лікарі. Так, відповідно до ч. 1 зазначеної статті КЗпП скорочена тривалість робочого часу встановлюється:
1) дня працівників віком від 16 до 18 років 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку;
2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 163.
Особливістю другої групи працівників, для яких може встановлюватися скорочена тривалість робочого часу, є відсутність імперативного припису щодо такого встановлення. До цієї групи належать жінки, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, при цьому скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись на підприємствах і в організаціях за рахунок їх власних коштів.
Наступним видом робочого часу є неповний робочий час. Неповний робочий час встановлюється за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом як при прийнятті на роботу, так і згодом. Але на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину- інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в таких випадках проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Від скороченого робочого часу неповний робочий час відрізняється за такими ознаками: 1) неповний робочий час встановлюється лише на вимогу (прохання) працівника, а скорочений робочий час такої вимоги (прохання) не потребує; 2) оплата праці при неповному робочому часі здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку, а при скороченому робочому часі — у повному обсязі, як за робочий час нормальної тривалості. Так, для робітників віком до вісімнадцяти років норми виробітку встановлюються виходячи з норм виробітку для дорослих робітників пропорційно скороченому робочому часу для осіб, що не досягли вісімнадцяти років (ч. 1 ст. 193 КЗпП).
Важливо підкреслити, що робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Отже, обчислення трудового стажу працівникам, що працюють на умовах неповного робочого часу, здійснюється на загальних підставах. Тривалість щорічної основної відпустки для таких працівників не скорочується. До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка.
Установлення скороченої тривалості роботи у нічний час також є ефективною гарантією забезпечення конституційного трудового права на відпочинок. Особливості роботи у нічний час безпосередньо визначено у ст. 54 КЗпП України. Зокрема, нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку. При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Скорочення тривалості роботи у нічний час обумовлено її негативним впливом на здоров’я працівників. Заданими наукових досліджень, порушення природних добових ритмів — зміни дня і ночі — послаблює імунну систему організму, може сприяти виникненню різноманітних захворювань.
Правило про скорочення тривалості робочого часу на одну годину в нічний час не поширюється на працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, та працівників, для яких встановлюється скорочена тривалість робочого часу (п. 2 ч. 1 ст. 51 та ч. 3 ст. 51 КЗпП України). Поширення чи непоширення цього правила на жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, вирішується на рівні локального регулювання.
До роботи в нічний час категорично забороняється залучати: вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років; осіб, молодших вісімнадцяти років; інших категорій працівників, передбачених законодавством. Робота жінок у нічний час не допускається, за винятком випадків, установлених у трудовому законодавстві. Робота інвалідів у нічний час допускається лише