Конституція України. Науково-практичний коментар - Колектив авторів

— ефективна праця, трудова активність і підприємницька ініціатива, що в умовах ринкової економіки мають стати джерелом підвищення добробуту громадян. Для непрацездатних громадян гарантується матеріальне забезпечення й соціальне обслуговування за рахунок виплат із Державного й місцевих бюджетів на рівні не нижче визначених державою соціальних стандартів;

— участь у фінансуванні соціального захисту держави, роботодавців і громадян. За рахунок бюджетних коштів держава повинна забезпечувати лише мінімально гарантований рівень медичного соціального захисту населення, передовсім найменш соціально захищених громадян. Роботодавці й особи, які самостійно забезпечують себе роботою, беруть участь у фінансуванні соціального захисту на підставі загальнообов’язкового й добровільного соціального страхування;

— визначення рівня соціальних гарантій на підставі соціальних нормативів. Найважливіші нормативи (рівень прожиткового мінімуму, мінімальні розміри заробітної плати й пенсій та ін.) затверджуються Верховною Радою України;

— відповідність рівня соціального захисту населення рівню економічного розвитку й фінансових можливостей держави.

Одним із механізмів реалізації конституційного права на соціальний захист є загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Воно є системою заходів із соціального забезпечення громадян за умовами й видами, встановленими законодавством, за рахунок страхових внесків, що сплачуються роботодавцями і громадянами до відповідного фонду загальнообов’язкового соціального страхування.

Залежно від страхового випадку передбачено такі види страхування: пенсійне; у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, зумовленими похованням; медичне; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; на випадок безробіття. Відносини з кожного виду загальнообов’язкового державного соціального страхування регулюються окремими законами.

Запровадження загальнообов’язкового державного соціального страхування дало можливість кожному громадянину реалізувати своє конституційне право на соціальний захист. Концепція загальнообов’язкового державного соціального страхування віддзеркалює принцип солідарності працівників, відповідно до якого кожен повинен робити внесок для підтримки колег по роботі в разі нещасного випадку на виробництві, безробіття, втрати заробітку, працездатності, фінансуючи систему в інтересах обох сторін виробництва — працівника й роботодавця при активній участі держави.

Запровадження загальнообов’язкового державного соціального страхування є од ним із головних елементів соціального реформування в Україні та одним із найбільш значних досягнень співпраці Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України та соціальних партнерів. Система соціального страхування відіграла позитивну роль у підвищенні рівня соціального захисту громадян у разі повної, часткової та тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також старості.

Кожна держава, втілюючи в життя цю організаційно-правову форму, обирала свій шлях розвитку з урахуванням національних особливостей. Існують розбіжності між системами обов’язкового соціального страхування. Проте можна виділити такі основні ознаки соціального страхування:

а) фінансування за рахунок обов’язкових страхових внесків, які солідарно сплачують роботодавці і працівники при можливій участі держави у формі додаткових страхових внесків або дотацій за рахунок загальних податків;

б) обов’язкова участь усіх громадян (за деяким винятком);

в) акумулювання внесків у спеціальних фондах, за рахунок яких виплачуються допомоги і здійснюється підтримка;

г) забезпечення працівників у всіх випадках втрати ними працездатності або в разі втрати заробітку в період безробіття;

д) надлишки у фонді обов’язкового соціального страхування, не використані на сплату допомоги, інвестуються для розвитку економіки й одержання додаткового доходу;

е) особисті права на соціальне забезпечення й отримання допомоги, які визначені законодавством, гарантуються наявністю обліку страхових внесків без перевірки доходів або потреби застрахованої особи;

є) розмір внесків і допомоги часто залежить від того, скільки застрахований працівник заробляє або заробляв;

ж) страхування від трудового каліцтва, а також професійного захворювання фінансується цілком за рахунок роботодавця при можливій участі держави за рахунок податків;

з) управління системою обов’язкового соціального страхування здійснюється на підставі соціального партнерства;

и) надання державою підвищених соціальних гарантій застрахованим особам у системі соціального страхування.

Ця організаційно-правова форма системи має значні переваги порівняно з недержавними формами страхування. Таке страхування є надійнішим, має ширше страхове поле, охоплює ширше коло осіб, більш прийнятне в разі коливань страхових випадків, дешевше, не є капіталоємким, включає особливо небезпечні випадки, які залишаються за межами комерційного страхування. При обов’язковому соціальному страхуванні державою встановлюються умови, які визначають виплати, що можуть змінюватися і поліпшуватися. Крім того, держава за рахунок Державного бюджету покриває дефіцит коштів соціального страхування, а тому розміри виплат при солідарному механізмі фінансування залежать не тільки від внесків застрахованих.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування здійснюється на таких засадах: а) обов’язковість соціального страхування усіх працюючих за наймом; б) забезпечення осіб, які працюють самостійно, тільки тими його видами, у фінансуванні яких вони беруть участь; в) надання можливості додаткового добровільного страхування в системі загальнообов’язкового соціального страхування з метою одержання додаткового матеріального забезпечення; г) рівноправність усіх застрахованих осіб стосовно зобов’язань по фінансуванню витрат і одержуваних у результаті цього прав і гарантій; д) державна гарантованість виплат.

Підвалини правового регулювання соціального страхування становлять: Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, закони України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням».

Державне забезпечення є ще однією організаційно-правовою формою соціального забезпечення, що полягає в наданні соціальних виплат та інших соціальних послуг окремим громадянам за рахунок Державного бюджету. Ця форма має централізований характер, який знаходить своє вираження в тому, що коло забезпечуваних осіб, а також види соціального забезпечення встановлюються виключно законами України, а обсяги його фінансування чітко закріплюються щорічно в Державному бюджеті України.

Специфіка кола забезпечуваних за рахунок бюджетних коштів осіб полягає в тому, що державним забезпеченням охоплюються особи, які отримують забезпечення у зв’язку з певною суспільно корисною діяльністю, під час якої вони могли й не підлягати загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, при настанні обставин, що визнаються соціально поважними. Це по-перше. По-друге, все населення країни забезпечується певними видами соціального забезпечення без будь-якого зв’язку з працею.

Соціальна допомога — це встановлені законодавством види матеріального забезпечення, які надаються громадянам за певних обставин та у визначених розмірах за рахунок Державного бюджету. Вона надається: на виховання дітей; при народженні дитини й по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; на дітей одиноким матерям; батькам, зайнятим доглядом за дитиною-інвалідом; інвалідам і громадянам похилого віку, які з поважних причин не набули права на пенсію чи інші види допомоги; непрацездатним малозабезпеченим громадянам; як соціальна підтримка громадян похилого віку й інвалідів; як соціальне обслуговування дітей-сиріт, пенсіонерів, інвалідів, одиноких осіб; як соціальне обслуговування людей похилого віку та інвалідів у будинках-інтернатах та ін.

Соціальна підтримка (піклування) — це система заходів з