Конституція України. Науково-практичний коментар - Колектив авторів

Житло з фонду соціального призначення надається тільки певним категоріям осіб — тим громадянам, які потребують соціального захисту (ветерани, інваліди, громадяни похилого віку). До складу цього фонду входить і житло соціального захисту — гуртожитки; спеціалізовані будинки для осіб похилого віку, інвалідів, ветеранів; спеціалізовані будинки для бідних та безпритульних; житло для тимчасового проживання та різноманітні притулки.

Житловий фонд соціального призначення формується органами місцевого самоврядування шляхом будівництва житла; реконструкції житлових будинків; передачі забудовниками місцевим радам частки житлової площі у новозбудованих будинках; укладення договорів з власниками житла; дарування житла; передання до комунальної власності житла, вилученого на підставі судових рішень або визнаного у передбаченому законом порядку безхазяйним чи відумерлим; переобладнання нежитлових будинків та житлових приміщень у житлові; передачі з державної в комунальну власність соціального житла, побудованого за рахунок коштів державного бюджету, та ін.

Житло у житловому фонді професійного призначення надається в користування працівникам відповідних організацій або особам відповідних професій на підставі договору, а також в інших визначених законодавством випадках. До нього входять службове житло; житло у будинках соціального обслуговування. Житло у фонді надзвичайного призначення покликане негайно забезпечити потребу осіб у проживанні — будинки та/чи квартири маневреного житлового фонду; житлові приміщення із фонду тимчасового проживання; гуртожитки для проживання самотніх громадян, а саме — житлові кімнати для спільного користування кількома особами, що не перебувають у родинних стосунках; гуртожитки, що призначені для проживання сімей, які складаються з однієї чи кількох житлових кімнат та перебувають у користуванні окремої сім’ї. При цьому житлові приміщення тимчасового проживання надаються фізичним особам тільки у разі, якщо таке приміщення є єдиним місцем їхнього проживання за причини відсутності в них коштів для придбання або найму іншого житла.

Держава застосовує різні заходи, покликані забезпечувати житлом певні категорії осіб, зокрема забезпечених житловою площею нижче за встановлений рівень; які проживають в приміщеннях, що не відповідають санітарним і технічним вимогам; які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (відповідно до Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи); суддів; учасників бойових дій в Афганістані та інших інтернаціональних конфліктів; сімей загиблих при виконанні службових обов’язків; офіцерів, звільнених в запас та відставку за вислугою років, станом здоров’я та скороченням штатів та ін. Це також особи, які опинилися в складному становищі без житла внаслідок тих чи інших обставин — які повернулися з державного дитячого закладу, від родичів, опікуна чи піклувальника; громадяни, незаконно засуджені і згодом реабілітовані, при неможливості повернення займаного раніше житлового приміщення та ін. Зазначені особи набувають житло безкоштовно із подальшим його використанням на умовах найму з укладенням відповідного договору на підставі ордера на зайняття зазначеного в ньому житлового приміщення.

Отже, на забезпечення виконання конституційної норми про надання державою та органами місцевого самоврядування житла громадянам, які потребують соціального захисту, житлове законодавство встановлює основні засади та механізми її реалізації. Це передбачення черговості забезпечення житлом (загальної черги, першочергового та позачергового надання житла); порядку постановки на чергу та підстав для цього, зокрема норм житлової площі, що впливають на прийняття на облік осіб, котрі потребують поліпшення житлових умов або в межах яких повинно надаватися житло, та ін.

Таким чином, житлові приміщення у спеціальному житловому фонді надаються: а) працівникам, які перебувають у трудових відносинах з юридичними особами публічного права, та службовцям з членами їх сімей (службове житло); б) особам, які втратили житло внаслідок звернення на нього стягнення (тимчасове житло); в) особам, які змушені залишити житлове приміщення за причин його аварійного стану, стихійного лиха чи з інших підстав, що загрожують безпеці відповідного житлового приміщення і, як наслідок, — безпеці життя та здоров’я його мешканців (тимчасове житло); г) біженцям (тимчасове житло); д) іншим категоріям громадян, визначеним законом.

Останнім часом загальноприйнято виокремлювати комерційне та соціальне житло. Комерційним житлом є житло з нормованими нижніми і ненормованими верхніми межами площ квартир та одноквартирних житлових будинків (чи котеджів), які забезпечують рівень комфорту проживання не нижче за мінімально допустимий. До соціального житла належать квартири та житлові кімнати гуртожитків з нормованими нижніми і верхніми межами площ, що відповідають чинним санітарним нормам та забезпечують мінімально допустимий рівень комфорту проживання.

Існує суттєва відмінність у правовому режимі житлових приміщень, які належать до загального житлового фонду, та таких, що належать до спеціального житлового фонду.

Право приватної власності на житло — це визначене та гарантоване законом право певної особи здійснювати правомочності відповідно до обсягу володіння, користування та розпорядження житлом на свій розсуд з будь-якою метою, якщо це не заборонено законом. Громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються житлом для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Власник не має права використовувати житлове приміщення для промислового виробництва; зберігати вибухонебезпечні чи екологічно шкідливі речовини та предмети; виконувати роботи та інші дії, які руйнують, псують приміщення; завдавати підвищеного шуму та вібрації; порушувати умови проживання в багатоквартирному будинку інших осіб в будь-який інший спосіб.

Власники житла мають право здійснювати ремонт, переобладнання (ст. 383 ЦК) і водночас зобов’язані його утримувати в належному стані, вони можуть навіть змінювати правовий режим житлових приміщень — переводити їх у нежитлові за наявності в цьому відповідних підстав та з додержанням установлених законом вимог.

Власники житла мають право розпоряджатися ним, як і будь- яким об’єктом права власності, на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, заставляти, вчиняти інші не заборонені законом правочини.

На відміну від власників житла, особи, які користуються житлом спеціального житлового фонду, не можуть його самостійно продати, приватизувати, подарувати, здати в найом чи здійснити поділ такого приміщення або вселити в нього інших осіб. Тобто вони, не будучи власниками житла, мають право лише на користування і позбавлені права на розпорядження ним.

Право власності на житлове приміщення є абсолютним правом, і ніхто не може бути протиправно позбавлений чи обмежений в його здійсненні. Утім законодавство не виключає й встановлення певних меж та обмежень здійснення цього права. Перш за все вони проявляються в обов’язках власників не порушувати права і законні інтереси інших осіб (у тому числі і власників) та держави, не завдавати шкоди довкіллю, а також не порушувати моральні засади суспільства. Так, власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і перепланування житлового приміщення (квартири), але за умови, що це не призведе до порушень прав і інтересів власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку;