Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу - Йошка Фішер

французам, сам повалив феодалізм, але оскільки, на жаль, такого зазвичай не буває, нам доводиться проголошувати себе революційною владою, а старий режим, який їх поневолює, знищувати. Таким чином Франція здійснюватиме революційну диктатуру на свою користь, а саме відкрито для світу». Там само, S. 398.(обратно) 105

Мак'явеллі Н. Флорентійські хроніки. Державець. Пер. А. Перепаді. Харків: Фоліо, 2007. С. 327.

(обратно) 106

«В уявленні переважної більшості останнім часом традиційні принципи суверенітету і невтручання у внутрішні справи інших країн вважаються основною перешкодою для універсального царства миру і справедливості. Ці погляди, що обговорюються в суспільному дискурсі в Америці і на більшій частині сучасної Західної Європи, — щоправда, про розвиткові країни тут не йдеться — зводяться до революції в системі міжнародних відносин, у тому вигляді, в якому вона функціонувала понад три сотні років». Kissinger: Die Herausforderung Amerikas, S. 304 f.

(обратно) 107

«Захист Сполучених Штатів, американського народу й наших національних та міжнародних інтересів, у світлі чого ми усуваємо і виключаємо загрози, перш ніж вони досягають наших кордонів. Сполучені Штати постійно прагнутимуть підтримувати міжнародні організації, але й рішуче діятимуть, якщо виникне необхідність реалізувати своє право на самооборону шляхом превентивних дій проти таких терористів, а також перешкоджання їм, якщо вони вирішать зашкодити нашому народові і нашій країні». Die Nationale Sicherheitsstrategie der Vereinigten Staaten von Amerika. September 2002, S. 13, документ на сторінці: http://bit.ly/fischer-uk-05.

(обратно) 108

Вестфальська система — система міжнародних відносин, в основі якої лежить однойменний мир  між європейськими державами, укладений у жовтні 1648 року. Насправді мир означав низку договорів між певними державами на різних умовах, оскільки по суті, йдеться про два процеси перемовин — Оснабрюцький і Мюнстерський, причому в Мюнстері вирішували спірні питання представники Франції й імператора Священної Римської імперії Фердинанда III, а в Оснабрюці — імператорська делегація і посли Швеції. Крапку з погляду об'єднання Європи поставив Піренейський мир 1659 року між Францією й Іспанією, поклавши початок системі майбутніх, іще зародкових, міжнародних відносин і визнавши появу нових суверенних держав. Ці незалежні держави і виступають домінантними суб'єктами нової Вестфальської системи, стрижнем якої є ідея суверенітету як такого. З часом держави, спираючись на ці принципи, виробили низку правил, які регулюють міжнародні відносини. Рушійною силою Вестфальської системи міжнародних відносин стало суперництво між державами за панування над іншими. Результат такого суперництва визначався співвідношенням сил між державами або союзами держав.

(обратно) 109

Bell: Die neue Weltunordnung.

(обратно) 110

«Але що справляло найбільш руйнівний вплив на старі колоніальні держави, так це дедалі глибше переконання місцевого населення в тому, що білі люди та їхні держави можуть зазнати поразки, та й самі колоніальні держави, хай вони і здобули перемогу у війні, були заслабкі, щоб відновити свої колишні позиції». Hobsbawm: Das Zeitalter der Extreme, S. 274.

(обратно) 111

«Дві світові війни двадцятого століття у своїх витоках були війнами за одноосібне панування над Європою. Друга з цих воєн виявляє те, що оголосила вже перша і що, втім, ще не було визнано всіма: кінець доби європейської гегемонії, отже закінчення європейських гегемоніальних воєн. У політичному, культурному та економічному правуванні Землею виявилися незнані досі історичні чинники, які ще не діяли в дев'ятнадцятому столітті, — Сполучені Штати і Росія. Це було очевидно ще 1945 року. В 1961 році стає ясно, що досі незалежні від Європи континенти, — Азія, Африка, Латинська Америка — з дивовижною швидкістю намагаються розвивати рівноправне партнерство у глобальній політиці, як і в царині економіки та культури. Ця зміна відбувається в ім'я націоналізму. Те, що почалось у вісімнадцятому столітті на східному і західному узбережжі північної частини Атлантичного океану, за двісті років набуло характеру універсального руху». Kohn: Die Idee des Nationalismus, S. 555.

(обратно) 112

Див. щодо цього також: Peter Alter: Nationalismus, Frankfurt / M. 1985, S. 118 f.: «На тлі історії Європи в першій половині XX століття у багатьох випадках можна сказати, що переможний похід принципу національної держави радше загострив суперництво і конфлікти між європейськими країнами, — вони виросли до досі незнаних розмірів. Цей досвід значною мірою спричинився до того, що здебільшого наївна віра у миротворчий порядок національних держав у зруйнованій і розділеній Європі після 1945 року повністю випарувалась. Проте принцип національної держави через це аж ніяк не втратив свого всесвітньоісторичного впливу. Тим не менш, на географічній сцені дійшло до зміни місця його дії. У так званих країнах третього світу принцип національної держави пережив у світлі розпаду європейських колоніальних імперій новий розквіт».

(обратно) 113

«Війна, здається, такого ж віку, як і людство, а ось мир — винахід сучасний». Так писав у середині XIX ст. правник сер Генрі Мейн. Цит. за: Michael Howard: Die Erfindung des Friedens. Über den Krieg und die Ordnung der Welt, Lüneburg 2001, S. 9.

(обратно) 114

Kenneth N. Waltz: Theory of International Politics, New York 1979, S. 102.

(обратно) 115

«При цьому дилема безпеки справді править за важливу і водночас парадоксальну супровідну обставину політики безпеки всіх держав у системі самодопомоги в умовах анархії. Чимало з тих засобів, які „використовує держава, щоб зміцнити свою безпеку, поменшують безпеку інших“. Вони реагують на це, а відтак погіршується і їхнє