Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу - Йошка Фішер

у цій політичній епосі стані речей — виникнення центрального органу, який би здійснював свою законодавчу й право-установчу владу на певній території. Ця влада, яка тоді насамперед, але не конче була в руках абсолютних монархів, стояла над усіма іншими владами, на які зважали на цій території. Століттями як усередині, так і за межами території вона була незаперечна. Іншими словами, вона стала суверенною. Відколи скінчилася Тридцятилітня війна, суверенітет як суверенна влада над певною територією перетворився на політичну обставину, що означала перемогу місцевих правителів над універсальною владою імператора й папи з одного боку і партикулярними прагненнями феодальної старшини з іншого». Hans J. Morgenthau: Politics among Nations, New York 1985, S. 328.(обратно) 96

«Середовище існування нещасної людини — це межа». Gershom Scholem: Tagebücher 1917-1923, Frankfurt / Μ. 2000, S. 210.

(обратно) 97

«У Вестфальському мирі після важких боїв уперше пробився другий принцип. Той факт, що навіть тут ще було повно протиріч, а спірні питання відкладалися або ігнорувалися, не може приховувати, що саме ті великі і основоположні принципи, від яких це залежало, діяли не так. Згадаємо явне визнання принципу рівності обох релігій в імперії, міжнародно-правове визнання рівності держав, законодавче встановлення територіального суверенітету станів та їхню участь у імперській владі. [...] І ми в даному контексті не забуваємо важливу річ — що взялися убезпечити новий порядок всупереч протесту універсального папства через антипротестне застереження, всупереч запереченню універсальної імператорської влади через положення про гарантію! Все це набуло для виникнення нашого сучасного світу величезного значення. Новий спосіб мислення замінив універсалізм середньовіччя. Новий порядок у Вестфальському мирі вперше чітко помітно базувався на попервах вимушеному співіснуванні різних сил і князівств. І здійснювалося нове раціональне мислення, що звірялося на свою силу, свідомо формувало й, порядкуючи, втручалось у речі, бо на місці як і раніше значною мірою неписаного й безформного закону на великих сферах державного, міжнародного та церковного права виступала згода, що її не випадало хибно називати основним законом новочасної Європи». Fritz Dickmann: Der Westfalische Frieden, Münster 1992, S. 495.

(обратно) 98

Leopold von Ranke: Die groβen Mächte, Frankfurt / M. 1995, S. 23.

(обратно) 99

«Сучасний націоналізм бере свій початок у другій половині вісімнадцятого століття. Його першим великим одкровенням була Французька революція, вона дала новому рухові посилену рушійну силу. Тоді, в кінці вісімнадцятого століття, націоналізм майже одночасно з'явився в цілій низці держав, розкиданій по всій Європі. Настав його час у еволюції людства. Але французька революція не стояла біля його витоків, вона була лишень одним із найпотужніших чинників, які сприяли його зміцненню та розширенню. Як і всі інші течії в історії, націоналізм корениться глибоко в минулому». Hans Kohn: Die Idee des Nationalismus, Frankfurt / M. 1962, S. 9.

(обратно) 100

«Марсель вимагав з березня 1791 року рушити в похід на Рейн. У червні виявилося, що вся Північ, увесь Схід [...] в один час озброїлися. Центр стенувся. В Аркісідо десяти тисяч жителів дорогою прилучилося ще три тисячі. Подекуди, в селах, приміром, в Аржантеї, в похід виходили геть усі. [...] Одного досить, аби охарактеризувати цей період, — вислову на вічну пам'ять. У постанові від 28 грудня 1791 року, яким була організована охорону національних добровольців і призначено їй річний термін, зазначене покарання, яке загрожує тим, хто залишив службу до кінця року, — вони „на цілих десять років позбавляються честі бути вояками“. Який перемінений нарід! До революції не було нічого страшнішого за військову службу. [...] Що ж нині сталося з полохливим і рабським племенем, що ходило похнюпившись, із твариною, яка ще рухалася на чотирьох? Я вже його не бачу. Наразі є люди». Jules Michelet: Geschichte der Französischen Revolution, Bd. 2, Frankfurt / M. 1988, S. 241.

(обратно) 101

«Пробуджена гігантська енергія сучасної цивілізації, яка зі статистичного погляду вже заявила про себе нечуваним ростом чисельності населення, знаходила в закостенілих і штучних організмах взаємно стримувальних могутніх континентальних держав непомірне для них широке поле діяльності [...] Тим-то вона накопичувалася тут і там, знову і знову в тій чи іншій формі і квапила революційне або воєнне розрядження [...] Велика революція не очистила атмосферу. Скільки зростатиме цивілізація, їй завше не бракуватиме нових бурхливих сплесків». Ludwig Dehio: Gleichgewicht oder Hegemonie. Betrachtungen über ein Grundproblem der neueren Staatengeschichte, Zürich 1996, S. 259f.

(обратно) 102

Woodrow Wilson: Unpublished Prolegomenon to a Peace Note, ca. Nov 25, 1916, цит. за: Thomas J. Knock: To End All Wars. Woodrow Wilson and the Quest for a New World Order, Princeton 1992, S. 107.

(обратно) 103

Albert Mathiez: Die Französische Revolution, Bd. 1, Zürich 1940, S. 396.

(обратно) 104

«Що далі ми просуваємося на ворожу територію, — пробурчав Камбон 10 грудня, — то більшу руїну спричиняє війна, надто через наші великодушній філософські принципи. Наше становище вимагає від нас ще одного рішення. Раз у раз усе повторюється: ми даємо нашим сусідам свободу, проте не даємо їм так само нашу їжу, наші гроші, їм не потрібні наші асигнації». Камбонові було доручено представити план дій для генералів на окупованих територіях. Вироблений він був 15 грудня. У ньому справа викладалася так, ніби ціллю війни була ліквідація старих привілеїв. «Усе, що є привілейованого, все, що є тиранією, у тих країнах, на терени яких ми вступаємо, має вважатися ворожим». [...] «Звісно, було б дуже непогано, якби народ на окупованих територіях, вступаючи услід