Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним - Тімоті Снайдер

певність спільної загибелі уможливила співпрацю в опорі. Доти, доки німецька політика дозволяла євреям вважати, що хтось із них виживе, окремі особи могли плекати надії на те, що саме вони стануть винятками. Відтак соціальний поділ був неминучим. Тепер, коли німецька політика переконала всіх уцілілих євреїв варшавського гетто в тому, що вони загинуть, єврейська спільнота гетто виявила цілковиту єдність. У період між січнем та квітнем 1943 року євреї спорудили для себе у підвалах численні бункери, часом поєднані таємними проходами. Єврейська бойова організація встановила структуру свого командування. Загальним командувачем був Мордехай Анєлєвич; очільниками у трьох визначених секторах гетто були Марек Едельман, Ізраель Канал та Іцхак Цукєрман (на заміну якому в останню мить поставлено Елієзера Гелера). Організація закупила додаткову зброю і навчила своїх членів нею користуватися. Деякі євреї, що працювали на німецьких збройних заводах, спромоглися викрасти матеріал для імпровізованої вибухівки. Про плани німецького нападу на гетто Єврейська бойова організація дізналася за день до його здійснення, тож усі були готові до приходу німців[595].

Наступні події члени Армії крайової з подивом і захопленням називали «єврейсько-німецькою війною»[596].

Коли 19 квітня 1943 року СС, поліція порядку і чоловіки з Травників увійшли до гетто, їх зустрів снайперський вогонь і коктейлі Молотова. Вони були змушені відступити. Німецькі командувачі доповідали про втрату в бою 12 солдатів. Мордехай Анєлєвич написав листа своєму товаришеві з Єврейської бойової організації Іцхакові Цукерману, який на той час перебував за стінами гетто. У листі він казав, що контратака євреїв «перевершила наші найсміливіші мрії: німці двічі тікали з гетто». Преса Армії крайової писала про «незмірно потужну і завзяту збройну відсіч»[597].

Єврейський військовий союз, організація правого спрямування, захопив дахи найвищих будинків у гетто і підняв на них два прапори — польський та сіоністський, білого орла та жовту зорю. Загони Єврейського військового союзу вели надзвичайно завзятий бій поблизу свого штабу на площі Мурановської. 20 квітня з посади відкликано очільника СС та поліції варшавського району Фердинанда фон Замерн-Франкенага. Його наступник на посаді Юрген Штрооп отримав телефонного дзвінка від розлюченого Гімлера: «Ви мусите будь-якою ціною зняти ті прапори!» Німці таки зняли їх 20 квітня (на уродини Гітлера), хоча ця дія принесла їм втрати. Того дня німці спромоглися увійти до гетто і втриматися там, хоча перспективи очистити гетто від його населення видавалися примарними. Більшість євреїв переховувалася, багато з них мали зброю. Німцям довелося обмірковувати нову тактику[598].

Євреї гинули в бою з першого дня повстання у варшавському гетто. Коли німці знаходили нездатних до праці євреїв, їх теж убивали. Німці знали, що від людей, знайдених у шпиталі на вулиці Ґенсій (останньому єврейському шпиталі у Варшаві), їм не буде користі. Марек Едельман застав тут десятки трупів у лікарняних халатах. У відділах акушерства та гінекології німці повбивали вагітних жінок, породіль та їхніх немовлят. На розі вулиць Ґенсьої та Заменгофа хтось поклав живе немовля до голих грудей мертвої жінки. Хоча ззовні єврейський опір видавався війною, у стінах гетто німці не дотримувалися законів та звичаїв війни. Засадничо злочинним для членів СС було саме існування єврейських недолюдей, а їхній спротив був обурливим актом, що виправдовував будь-яку реакцію[599].

Штрооп вирішив, що очистити бункери та будинки можна буде, тільки спаливши їх. Оскільки Гімлер вже і так наказав фізично знищити гетто, то спалення належних до нього споруд не становило втрати. Навіть більше — оскільки Гімлер не уточнював, як саме влаштувати руйнування, то пожежі вирішували для нацистів дві проблеми водночас. 23 квітня 1943 року солдати Штроопа почали вулиця за вулицею спалювати будівлі гетто. Вермахт не відігравав великої ролі у бойових діях, але для знищення будівель і бункерів застосовувалися його інженери та вогнеметники. Едельман згадував «величезні вогняні бурі, що перекривали цілі вулиці». Євреї, що задихалися, не мали іншого вибору, крім як покинути свої бункери. Як згадував один уцілілий, «ми воліли загинути від куль, а не від вогню». Євреї, що застрягли на верхніх поверхах будівель, мусили стрибати. Німці захопили багатьох полонених зі зламаними ногами. Цих осіб опитали, а тоді розстріляли. Єдиний порятунок від підпалу надавала втеча від одного бункера до іншого удень або від одного будинку до іншого уночі. Впродовж декількох днів члени СС відчували небезпеку від думки про рух вулицями гетто в темряві, тож години темряви єврейські бійці та цивільні могли використовувати для того, щоб пересуватися і перегруповуватися. Та оскільки вони не могли зупинити підпалів, їм залишалися лічені дні[600].

Німці напали на гетто 19 квітня 1943 року, у переддень Песаху. Великдень припав на наступну неділю, 25 квітня. Польський поет Чеслав Мілош писав про християнське свято з іншого боку стін гетто. У своєму вірші «Campo di Fiori» він нагадував, що люди каталися на каруселі на площі Красинського безпосередньо за межами гетто у той час, як євреї боролися й гинули. «Тоді я думав, — писав Мілош, — про самотність смерті». Карусель працювала впродовж цілого повстання. Вона стала символом ізольованості євреїв: ті гинули У власному місті, поки поляки за стінами гетто жили і сміялися. Численним полякам було байдуже до того, що відбувалося з євреями у гетто. Та інші переймалися їх долею, дехто намагався допомогти, а жменька навіть загинула в цих намаганнях[601].

Ще за рік перед початком повстання у варшавському гетто Армія крайова донесла до британців та американців звістку про загибель польських євреїв у газових камерах. Армія крайова поширила повідомлення про фабрику смерті в Хелмно, а польська влада доклала зусиль, щоб ці повідомлення потрапили до британської преси. Західні союзники не вдалися до жодних значних дій. У 1942 році Армія крайова повідомила Лондонові та Вашингтонові про депортації із варшавського гетто і масові вбивства євреїв у Треблінці. Безперечно, польський уряд завжди представляв ці події складником ширшої трагедії польських громадян. Та засадничу інформацію він передавав. Як поляки, так і євреї помилково вважали, що поширення інформації про депортації зупинить їх. Крім цього, польський уряд закликав союзників відповісти на вбивства польських громадян (включно з євреями) вбивством німецьких цивільних. Британія і Сполучені Штати знову залишилися бездіяльними. Польський президент і посол Польщі у Вашингтоні закликали Папу промовити з приводу масового вбивства євреїв, та дарма[602].

Серед західних союзників до прямих дій з метою стримати вбивства євреїв вдалася лише польська влада. Станом на весну 1943 року Жегота надавала