Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним - Тімоті Снайдер
Таким чином зміна політики німців щодо робочої сили і повстання варшавських євреїв змусили численних поляків як у Варшаві, так і деінде вдатися до рішучішого спротиву. Тоді як євреї у гетто не мали іншого вибору, крім як кинутися в тотальну боротьбу, поляки-неєвреї могли модулювати свій спротив на шкалі між підпільною конспірацією та відкритою війною. У березні 1943 року Армія крайова вийшла з тіні і вдалася до замахів та партизанської війни. Спроби допомогти бійцям у гетто належали до найперших і доволі непрофесійних публічних актів збройного спротиву. З часом операції стали дієвішими. Армія крайова вбивала німецьких поліцаїв, а також польських громадян, що співпрацювали з гестапо. Впродовж серпня 1943 року німці зареєстрували 942 випадки партизанського опору у Варшавському районі Генерал-губернаторства. По цілому Генерал-губернаторству таких випадків було 6 214[610].
Перехід Армії крайової до збройного опору не міг не спровокувати реакції з боку німців. Цикл терору та контр-терору лютував упродовж наступного року. 13 жовтня 1943 року німці почали застосовувати техніку блокад, що її вдосконалили під час Великої акції у варшавському гетто влітку 1942 року, на житлові райони у решті Варшави. Випадкових людей зненацька захоплювали Для публічних відплатних розстрілів, що мали залякати населення і придушити зростаючий опір. В оголошених наперед місцях, У наперед встановлений час заарештованим групами по п’ятеро-десятеро осіб зав’язували очі й розстрілювали. Перед розстрілом Ці люди нерідко вигукували «Нехай живе Польща!» — тож німці стали затикати їм рота кляпом, одягати їм мішки на голову, або заліплювали рота гіпсом. Поляки збиралися на ці розстріли, але мабуть-таки не засвоювали науки, яку їм хотіли привити німці. Після розстрілів жінки збирали скривавлену землю в банки і брали з собою до церкви[611].
Німці мусили змиритися з невдачею пропаганди, але продовжували у великих кількостях вбивати варшавських поляків. Часом жертвами були люди, що співпрацювали зі спротивом, часом — випадкові заручники. Місце страт німці перенесли на територію колишнього гетто, де розстрілів ніхто не бачив. Найбільша тюрма, у якій тримали поляків, також була у межах території колишнього гетто. Майже кожного дня осені 1943 року тут розстрілювали велику кількість поляків разом із жменькою знайдених у руїнах євреїв. Так, 9 грудня 1943 року розстріляно 139 поляків, а також 16 єврейських жінок і 1 єврейську дитину. 13 січня 1944 року розстріляно понад 300 поляків. Технічно розстріли у гетто були «публічними», хоча спостерігати за ними не дозволялося нікому. Про долю рідних і близьких їхнім родинам повідомляли. Після 15 лютого 1944 року поляки просто зникали зі своїх домівок чи вулиць. їх розстрілювали в гетто без жодної публічної згадки про цю подію. Від жовтня 1943 року до липня 1944 року на руїнах гетто розстріляли близько 9 500 осіб — частково уцілілих євреїв, здебільшого поляків-неєвреїв[612].
Ці поляки із зав’язаними очима не могли знати, що на смерть їх привозили до найновішого концтабору Гімлера. Концтабір Варшава, відкритий 19 липня 1943 року на руїнах варшавського гетто, був одним із найжахніших витворів нацистського правління[613].
Спершу німці змусили євреїв жити у певному районі Варшави і назвали це місце гетто. Тоді у це переповнене гетто вони депортували людей із навколишніх районів, спричинивши десятки тисяч смертей від голоду і хвороб. Після цього вони вивезли понад чверть мільйона євреїв із гетто до газових камер Треблінки. У ході цих депортації розстріляно ще близько 17 тисяч осіб. Тоді нацисти зліквідували гетто, що його самі й створили. Породжений цим кроком спротив вони придушили, розстрілявши ще близько 14 тисяч євреїв. Тоді вони спалили будівлі варшавського гетто. Нарешті, на цьому місці, яке годі було назвати місцем, вони побудували новий табір.
То був концентраційний табір Варшава. Табір був острівком дуже умовного життя в межах міської зони загибелі. Навколо стояли цілі вулиці спалених будівель, у яких гнили людські рештки. Оточувало табір ширше коло стін колишнього гетто і вужче коло з колючого дроту й наглядових вишок. В’язнями були кілька сотень поляків і кілька сотень євреїв. Переважно то були євреї не з Польщі, а з інших частин Європи. Їх вивезено з рідних країн до Аушвіца, там відібрано для праці (а не задушено газом), а тоді відіслано до концентраційного табору Варшава. Походили вони з Греції, Франції, Німеччини, Австрії, Бельгії, Нідерландів, а в 1944 році — і з Угорщини. Умови, які вони застали у Варшаві, були такими страшними, що деякі з них попросилися назад, до газових камер Аушвіца[614].
Єврейські працівники концентраційного табору Варшава виконували у руїнах три основні завдання. Вони мали знищувати будівлі колишнього гетто, що ще стояли після вогнів квітня-травня 1943 року, шукати цінні речі, що могли залишитися після євреїв, а також виманювати тих євреїв, що переховувалися, вийти і здатися. Частину цих єврейських працівників у смугастих формах і дерев’яних черевиках поставили працювати за межами колишнього гетто. Попри мовні перепони, між цими іноземними євреями і поляками у Варшаві виникла приязнь. Один такий робітник пригадував сцену, що відбулася за межами гетто: «Поруч із нами стояв польський хлопчик, може, чотирнадцятилітній, погано одягнений. У нього був кошик, в якому було кілька маленьких яблук. Він подивився на нас, хвильку подумав, а тоді схопив кошик і кинув його нам. Після цього він побіг до інших хлопців, що продавали їжу, і ось на нас зусібіч посипалися хліб і фрукти. Спершу есесівці, що нас стерегли, не знали, що робити — так їх здивував цей несподіваний вираз солідарності. Тоді вони стали кричати на хлопців, скеровувати на них кулемети і бити нас за те, що ми брали їжу. Та їхні побої нам не боліли, ми на них не зважали. Помахами рук ми подякували тим хлопцям»[615].
Після жовтня 1943
