Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб. - Валеріан Васильович Молдован

15 листопада 1999 року приблизно о 20 годині Морозов та Підопригора причепилися до громадянина Соколовського, який повертався додому. Підопригора ударив Соколовського у груди і вихопив у нього сумку з особистими речами. Морозов у цей момент підставив потерпілому ногу і той упав. Грабіжники з викраденою сумкою зникли.

Як видно з матеріалів справи наступного ж дня Морозов з’явився з повинною і щиросердно розкаявся у вчиненому. Крім того, він вказав на свого співучасника — Підопригору, який як стало відомо, був ініціатором злочину, і допоміг затримати останнього. Органами досудового слідства дії Морозова кваліфіковано за ч. 2 ст. 186 КК України як відкрите викрадення приватного майна, поєднане з насильством.

До вчинення злочину Морозов ні в чому негідному помічений не був. А навпаки, сам ростив двох дітей без дружини, яка кинула його і дітей, віддавав все, що заробляв дітям, працював на двох роботах, щоб заробити більше грошей для своїх синів, щоб вони не були голодними. У період ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС допомагав ліквідувати наслідки катастрофи, чим дуже підірвав своє здоров’я, але знав, що це потрібно для його батьківщини.

Вважаю, що стосовно Морозова недоречно застосовувати покарання у вигляді позбавлення волі. Оскільки маємо і обставину, що пом’якшує відповідальність: щире розкаяння людини, яка зробила необачний крок і просить пробачення. Він допомагає розкриттю злочину: вказує на співучасника, який є ініціатором злочину.

Тому прошу призначити покарання Морозову, не пов’язане з позбавленням волі — виправні роботи.

Причини злочину — відчай батька, діти якого голодують, це відзвук безвихідності, відображення душевного стану Морозова. Це був необачний крок людини. Причини цього злочину усунені самим же підсудним, який не міг змиритися з тим, що порушив закон, і прийшов з повинною на наступний день, розкаявшись у вчиненому. Жодний з нас не може знати що б він зробив у даному випадку, який би шлях вибрав, як би захищав своїх дітей від пригнічення...

Шановний Суд! Шановні громадяни! Морозов зрозумів свою помилку. Тому дайте йому руку допомоги! Невже за одну помилку, та й ту одразу ж виправлену, ви своїм вироком перекреслите все те, що він зробив для свого народу, коли рятував його від ядерного вогню Чорнобиля. Невже це варто страждань дітей, які залишаться без єдиної рідної людини в цьому світі, без єдиного годувальника...

Шановний Суд! Шановні громадяни! Прошу вас перед винесенням вироку прийміть до уваги все вищенаведене, зрозумійте душею та серцем стан Морозова, допоможіть йому стати на шлях виправлення.

Дякую за увагу.

Шановний суд!

Моя думка і думка прокурора у даній справі протилежні. Прокурор абсолютно впевнений, що підсудний вчинив злочин, а я впевнений у тому, що злочину не було. Де ж істина?

В десятих числах липня 2002 року Іванова подала документи до вступу в університет. В ході розмови, яка відбулась на початку липня 2002 року за адресою: м. Київ, пр-т Миру, 1, Петрунько не отримував грошові кошти від Іванової. Той конверт, на який вона посилається, в якому нібито були кошти, насправді був пустим, на ньому вона записала свій номер телефону. Іванова звернулася до Петрунька, щоб той порекомендував їй репетитора із вступних іспитів. На дану вимогу Петрунько пояснив, що наймати репетитора на даний період є занадто пізно, оскільки вже через два дні перший іспит. Після даної розмови Іванова ще декілька разів телефонувала Петруньку з приводу репетиторства, на що останній відповідав, що нічим не зможе допомогти.

З приводу того, що Петрунька було затримано за заявою Іванової 25 липня 2002 р. та на сьогоднішній день він знаходиться в СІЗО, можна пояснити наступне. Насправді 25 липня 2002 року Петрунька було затримано як адмінзатриманого (доказом є адміністративні матеріали, які були витребувані із Дніпровського районного суду). В судовому порядку на нього було накладено адміністративний штраф. Після розгляду справи, Петрунька повинні були відпустити, чого не було зроблено. Петрунька насильно відвезли в СІЗО та під тиском працівників правоохоронних органів витребувано пояснення, в яких він визнає свою вину у скоєному злочині. Під час судового розгляду Петрунько дав показання, які відрізняються від тих, що є в матеріалах справи. В судовому засіданні Петрунько не визнає своєї вини у скоєному злочині та повідомляє суд, що його показання, які в матеріалах були отримані в результаті фізичного та психологічного тиску співробітників міліції. Таким чином, вищезазначена обставина дає підстави вважати, що показання, які є в матеріалах справи дійсно були витребувані під тиском працівників правоохоронних органів.

Тобто в даному випадку письмові пояснення Петрунька не можуть братись до уваги, оскільки вони були витребувані під тиском працівників правоохоронних органів.

Відповідно до коментованої ст. 369 КК України, предметом хабара є матеріальні грошові цінності. В матеріалах справи відсутні грошові кошти, які є предметом хабара та могли бути речовим доказом. Тобто даному випадку відсутній склад злочину (передбаченого ст. ст. 369, 190 КК України)

Закон вимагає, щоб у процесі кримінального судочинства кожен, хто вчинив злочин, зазнав справедливого покарання і жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений, щоб у кожній справі була встановлена істина, а обвинувальний вирок ґрунтувався на переконливих і безспірних доказах. Якщо ви, шановний суд, винесете із залу суду таке ж переконання, як і я, якщо мої доводи підтвердять у вас ці переконання, то, я думаю, що не далі як через кілька годин підсудний почує з ваших уст виправдувальний вирок.