Iсторичнi есе. Том 1 - Іван Лисяк-Рудницький
Головними політичними працями Драгоманова є “Переднє слово до “Громади”” (1878), “Пропащий час — українці під московським царством, 1654–1876” (написана приблизно у 1878 р., опублікована у 1909 р.), “Шевченко, українофіли і соціалізм” (1879), “Историческая Польша и великорусская демократия” (“Історична Польща і великоруська демократія”, 1881–1882 рр.), “Вольный союз”/“Вільна спілка” (1884 р.), “Либерализм и земство в России” (“Лібералізм і земство в Росії”, 1889), “Чудацькі думки про українську національну справу” (1891), “Листи на Наддніпрянську Україну” (1893). Внесок Драгоманова у дослідження російської суспільної думки включає зроблені ним видання разом з його вступними статтями “Писем К. Д. Кавелина и И. С. Тургенева к А. И. Герцену” (“Листів К. Д. Кавеліна й І. С. Тургенєва до О. І. Герцена”, 1892) і “Писем М. А. Бакунина к А. И. Герцену и Н. П. Огареву” (“Листів М. А. Бакуніна до О. І. Герцена і М. П. Огарьова”, 1896).
Значну частину праць Драгоманова становлять його спогади й епістолярні писання: “Автобиографическая заметка” (“Автобіографічна замітка”, 1883), з “Добавлением” (“Додатком”, 1889 р.) й “Австро-руські спомини, 1867–1877” (1889–1892). Він листувався з М. Павликом (7 томів), І. Франком (2 томи) і М. Бучинським, В. Навроцьким, Т. Окуневським і Н. Кобринською (з кожним по 1 т.) та ін. Особливе значення має “Архів М. Драгоманова: Листування Київської Старої Громади з М. Драгомановим, 1870–1895” (1937).
Досі не існує повного видання праць Драгоманова. Його фольклорні твори зібрані у книзі “Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство” (у 4 томах, 1899–1907). Існують також часткові видання його політичних творів: “Собрание политических сочинений М. П. Драгоманова” (Зібрання політичних творів М. П. Драгоманова, видав Б. Кістяковський, у 2 томах, 1905–1906, включає в себе російськомовні писання з еміграційного періоду), “Политические сочинения” (“Політичні твори”, видали І. Гревс і Б. Кістяковський, 1908, включають у себе доеміграційні російськомовні писання); “Вибрані твори” (видав П. Богацький, 1937), “Літературно-публіцистичні праці” (у 2 томах, 1970 рік). Єдине видання західною мовою є “Mykhaylo Drahomanov: A Symposium and Selected Writings” (“Михайло Драгоманов: Симпозіум і вибрані твори”, видане І. Лисяком-Рудницьким у 1952).
Вплив Драгоманова був найсильнішим у Галичині, де він поширювався не лише серед радикалів, але й серед частини народовців. На Підросійській Україні його вплив був послаблений конфліктом зі “Старою Громадою”. Однак його продовжували підтримувати окремі діячі: М. Ковалевський, Я. Шульгин, В. Мальований, Є. Чикаленко і Б. Кістяковський. Рівно ж існували розсіяні “драгоманівські гуртки”. Ідеологічна спадщина Драгоманова частково відображена в основній політичній орієнтації Центральної Ради у 1917 році (концепція автономної України у федеративній російській республіці) та певних політичних заходах Центральної Ради, таких як З’їзд народів Росії у Києві і національно-культурна автономія меншостей. З політичних партій 1917–1921 років найближчою до драгоманівської традиції була Українська партія соціалістів-федералістів; деякі видатні соціалісти-революціонери (М. Шаповал, Н. Григоріїв) “відкрили” Драгоманова лише на вигнанні. У міжвоєнну добу мала місце реакція проти нього серед українців поза межами СРСР — симптом загального “повороту вправо” в українській політиці. Репрезентативні публіцисти інтегрального націоналістичного руху (Д. Донцов, М. Мухин) атакували Драгоманова, обтяжуючи його моральною відповідальністю за поразку українських змагань за самостійність. На Радянській Україні у 1920-х роках розпочалися певні об’єктивні наукові дослідження про Драгоманова (Д. Заславського та інших). З приходом сталінізму Драгоманов був засуджений як “дрібнобуржуазний ліберал” й “український націоналіст”. Після більш ніж 30-річного проміжку часу, у післясталінський період серед підрадянських українських інтелектуалів виступило наверх нове зацікавлення Драгомановим, яке досягло вершка виданням у 1970 р. його вибраних праць. Автори, які писали про Драгоманова у порівняно ліберальні 1960-і роки (Р. Іванова, І. Романченко, В. Сокуренко та ін.), проявляли обережність для затушування тих рис його думки, які були несумісні з радянською ідеологічною ортодоксією. Не зважаючи на те, відродження драгоманівських досліджень було осуджене на початку 1970-х років (“Комуніст України”, 1972, N 11). У країнах соціалістичного блоку дослідження про Драгоманова ведуться П. Атанасовим (Болгарія) й Е. Горновою (Польща).
БІБЛІОГРАФІЯ
Павлик М. Михайло Петрович Драгоманов 1841–1896. Єго юбилей, смерть, автобіографія і спис творів. — Львів, 1895.
Франко L Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова // Літературно-науковий вістник. — Серпень 1906.
Передмови Б. Кістяковського до паризького (1905–1906) і московського (1908) видання творів Драгоманова.
Грушевський М. З починів українського соціалістичного руху: Мих. Драгоманов і женевський соціалістичний гурток. — Відень, 1922.
Заславський Д. М. П. Драгоманов: Критико-биографический очерк. — Киев, 1924. Україна, 1926. — N 2–3 (число присвячене Драгоманову).
Возняк М. До історії місії Драгоманова // Україна. — 1929. — N 1–2.
Заславский Д. М. П. Драгоманов. К истории украинского национализма. — Москва, 1934.
Mytziuk О. Die politischen und sozialökonomischen Anschauungen Drahomanivs // Jahrbücher für Kultur und Geschichte der Slaven (Neue Serien). — 11 (1935).
Doroshenko D. M. Drahomanov and the Ukrainian National Movement // Slavonic Review. — April 1938.
Rudnytsky I. L. Drahomanov as a Political Theorist // Mykhaylo Drahomanov: A Symposium and Selected Writings / The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S. — Vol. 2, N 1. — New York, 1952.
Заславський Д., Романченко І. Михайло Драгоманов. Життя і літературно-дослідницька діяльність. — Київ, 1964.
Атанасов П. Роль М. П. Драгоманова у зміцненні українсько-болгарських зв’язків // Український історичний журнал. — 1965. — N 9.
Пизюр Є. Конституційна програма і теорія М. Драгоманова // Листи до приятелів (Філядельфія). — 1966. — N 8–10.
Сокуренко В. Демократические учения о государстве и праве на Украине во второй половине XIX века (М. Драгоманов, С. Подолинский, О. Терлецкий). — Львов, 1966.
Hornowa Е. Ocena działalności Michała Dragomanowa w historiografii ukraińskej, rosyjskiej i polskiej. — Opole, 1967.
Rudnytsky I. L. Mykhaylo Drahomanov and the Problem of Ukrainian-Jewish Relations // Canadian Slavonic Papers. — 1969. — N 2.
Іванова P.{79} Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії та України. — Київ, 1971.
Одарченко П. Наукова діяльність Михайла Драгоманова