Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію - Борис Джонсон

точки зору Вінстона) смерті відплатити за себе і перевищити його. Була матір — ух, оце так жінка. Дженні теж відіграла важливу роль завдяки тому, як просувала і допомагала Черчиллю; його славу все ж можна, принаймні частково, вважати і її славою. Ми можемо тільки здогадуватися, якою мірою її вплив слугував стимулом його відчайдушній хоробрості та героїзму при Малаканді, коли подумати, що матері, ймовірно, довелося переспати із Біндоном Бладом, аби Черчилль потрапив туди.

Був загальний історичний контекст, що його оточував. Він народився не лише тоді, коли Британія була на вершині, а й коли його покоління усвідомило, що знадобляться надлюдські зусилля й енергія, аби підтримувати існування імперії. Завдяки цьому вікторіанці стали якимось чином більш значними, аніж ми сьогодні, ніби зведені за грандіознішим масштабом.

«Вони були твердішими, міцнішими людьми, — каже Соумз. — І майте на увазі, у мого дідуся завжди був хтось, хто б зміг за ним приглянути, хоч би куди він подався».

І потім, були природний егоїзм, який більшою чи меншою мірою притаманний кожній людській істоті, жага престижу й поваги. Я завжди вважав, що у голові Черчилль тримав таємний умовивід:

Британія = найвеличніша імперія на землі

Черчилль = найвеличніша людина Британської імперії

Таким чином, Черчилль = найвеличніша людина на землі

Ендрю Робертс підтверджує, проте це надто скромний варіант. Більш точним силогізмом був би:

Британія = найвеличніша імперія, будь-коли бачена світом

Черчилль = найвеличніша людина Британської імперії

Отже, Черчилль = найвеличніша людина у світовій історії

У певному сенсі це правда, проте це трохи несправедливо щодо Черчилля. Так, у нього колосальних розмірів его, але воно стримується гумором, іронією, глибокою гуманністю, розумінням і симпатією до людей, зобов’язаннями державного діяча перед громадськістю, вірою в демократичне право народу виштовхати його на виборах — що й було зроблено. Пригадайте його миттєве прощення у Данді в 1922 році й після приниження у 1945-му.

Ось що я маю на увазі під величчю його серця. За мить до прощання Соумз розповідає мені останню історію, аби донести до мене Черчиллеві сентиментальність і великодушність.

Одного вечора під час війни жіночка, що працювала прибиральницею в Міністерстві оборони, уже була спустилася, щоб піти додому, і дорогою на автобусну зупинку помітила щось у риштаку. Це був конверт, обгорнутий рожевою стрічкою з надписом «Цілком таємно».

Тож вона швиденько підняла його із калюжі, сховала під плащ і забрала додому. Там показала знахідку синові, і він вмить зрозумів, що пакунок страшенно секретний і дуже важливий. Не відкриваючи його, він вирушив просто до Міністерства оборони.

Коли він туди дістався, була вже пізня ніч і всі розійшлися — тож охорона зустріла хлопця доволі зухвало.

Вони переконували залишити пакунок, а вранці хтось із ним розбереться. Хлопець заперечував та відмовлявся піти, допоки не побачиться із кимось офіцерського рангу.

Зрештою хтось зі старших спустився і забрав пакунок — і, як слід було чекати, то були бойові накази для Анціо.

Ну й одразу ж наступного дня було скликано Воєнний кабінет, аби вирішити, наскільки серйозний прокол у системі безпеки та чи можливо продовжувати операцію з висадкою в Анціо.

Уважно вивчивши матеріали, члени Воєнного кабінету дійшли висновку, що папери лише кілька секунд були у воді і що історія прибиральниці правдива, — і, зваживши все, ухвалили рішення продовжувати вторгнення до Італії.

Пізніше Черчилль обернувся до Голови Імперського генерального штабу і запитав: «Паґу, як це сталось?» Ісмей розповів йому про жінку та про її сина, який передав документи, і Черчилль заплакав.

«Її потрібно призначити жінкою-кавалером Ордену Британської імперії! — сказав він. — Зробіть це!»

Його особистий секретар Джок Колвіль узявся до справи і спитав особистого секретаря короля Томмі Ласселя, чи можливо цього добитися. Та це була одна з небагатьох речей, у якій король помилився, і, коли вручали титули з нагоди дня народження монарха, вона отримала лише Орден Британської імперії.

Але ось що я вам скажу: коли Черчилль у 1945 році зрештою втратив посаду, у його наградному списку з нагоди відставки усе було чітко написано. Номером п’ять у цьому переліку було надати прибиральниці Міністерства титул жінки-кавалера Ордену Британської імперії.

Цій історії, на жаль, попри усі мої спроби, не вдалося знайти підтвердження в архівах Черчилля чи деінде. А проте вона ілюструє фундаментальну правду. Вінстон Черчилль любив, щоб було так, як він каже. І слава Богу.

***

Як є покоління листя дерев, так є й покоління людей, сказано у Гомера. І, як на мене, це недалеко від істини: ми подібні до листя не тільки смертністю, а й схожістю на нього.

Я завжди собі гадав: якби інопланетянин скинув оком на цю планету, то міг би дійти висновку, що ми, людські істоти, не є суто істотами, наділеними даром мови, а й справді всі є частиною одного організму: як листя, з’єднане невидимими пагінцями і гілочками.

Зовні ми здебільшого однакові, разом шелестимо, нас розвівають ті самі вітри, і таке інше. Тож зовсім не важко зрозуміти, чому багато істориків та історіографів дотримуються теорії Толстого, мовляв, історія людства не є історією великих людей і блискучих вчинків.

Протягом останніх десятиліть модно казати, що оці так звані великі мужі та жінки є просто епіфеноменами, поверхневими і яскравими бульбашками у безмежних течіях суспільної історії. Справжня картина такого погляду змальовує глибокі економічні сили, технологічні прориви, зміни у вартості сорго і непомірну вагу незліченної кількості буденних людських вчинків.

Що ж, вважаю, історія Вінстона Черчилля є доволі різким запереченням усієї тієї нісенітниці. Він, і тільки він один, змінив усе.

Неважко пригадати й інших людей, які чинили грандіозний вплив на світову історію, — але майже у кожному випадку на гірше: Гітлер, Ленін і т. д. Але скільки ви зможете згадати тих, чия рішучість була спрямована на добро, хто власноруч перехилив шальки терезів долі у бік свободи та надії?

Б’юсь об заклад, небагатьох; а все тому, що коли у 1940-му історія потребувала цього, існувала лише одна людина, яка мала Фактор Черчилля; і, згаявши чимало часу на обмірковування цього питання, я твердо підтримую позицію тих, хто вважає, що не існувало нікого, навіть віддалено схожого на нього, ані до того, ані опісля.

126 Чарльз Атлас (1892—1972) — творець бодибілдингу.

Хронологія подій

1874

30 листопада — народження

1876

Родина Черчиллів переїжджає до Дубліна

1880

Родина Черчиллів повертається до Англії

1882

Прийнятий до школи Святого Георга в Аскоті

1884

Прийнятий до школи Брансвік у Гоуві

1886

Батько стає канцлером