Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію - Борис Джонсон
Швиденько змочити його в скипидарі, вмазати у блакитне і біле, нестямний закруток по палітрі, і білизна вже не така чиста, і потім ще кілька великих, несамовитих мазків та плям синього, аби цілком вкрити все полотно. Адже видно всім, відбиватися воно не буде. Жодна лиха доля не мститиметься за таку жваву навальність. І ось у своїй безпорадності полотно посміхається мені. Заклинання розбито. Хворобливу заборону змазано пензликом геть. Я схопив найбільший пензель і кинувся на свою жертву із шаленством берсеркера. Відтоді я більше ніколи не відчував такого тремтіння перед полотном.
Художня майстерня займає все приміщення старого будиночка із високими вікнами, мольберт розвернений до каміна. Поряд портрет Рендольфа, креветкоокого і гордовитого, досі без рами: робота, яку Черчилль мав відреставрувати, коли до нього прийшла «Марá».
Біля стіни висока шафа з відкритими полицями, де колись була розміщена численна колекція кубинських сигар, а тепер там сотні стиснутих і зім’ятих тюбиків фарби, викладені рядами. Одразу помітно енергію, із якою Черчилль поринав у своє мистецтво: мілітаристського типу розташування табуретів, мольбертів, палітр, парасольок, комбінезонів, терпентинових і лляних олій — усіх атрибутів художника, якими він себе спорядив перед штурмом полотна.
Та коли скинути оком усю ту кімнату, розумієш, що все це не на позір. Тут Черчилль не байдикував. Уздовж стін вишикувалися його полотна, від підлоги й до стелі — це деякі з його написаних за все життя 539 робіт.
І не тільки найфанатичніші прихильники назвуть його технічним віртуозом; він не був майстром у зображенні людських образів. Задля досягнення подібності він часом використовував незвичайний пристрій під назвою епідіаскоп, який проеціює фотографію на полотно, — і використовував цю саму техніку для відтворення дещо закляклого зображення реґбістів на полі та А. Д. Балфура із дружиною, які трохи схожі були на мавпочок капуцинів. Все ж є і чимало інших робіт, які виражають його особистість, іноді й гарненькі.
Я тут із кількома друзями, і ми невдовзі здогадуємося, чим він так надихався. Він любить колір, і що яскравіший та соковитіший, то краще, — і користується кожною нагодою, яку дає природа, аби їх поєднати. Йому подобається рожева стіна палацу, розкішні брунатно-жовті руїни і ще лазурове небо, а ще краще смуга засніжених гірських вершин десь у далині.
Він ніяк не насититься тінями пірамід або виблиском хвиль, як вони розбиваються об береги десь у Середземному морі. Будь-що, зокрема темно-зелені кипариси, блідо-зелені луги, яскраво-синє небо, рожевуваті старенькі будівлі — Черчилль у цьому майстер.
Відчуваєте полегшення та ентузіазм, з якими він виплеснув пігмент на полотно. Одна з моїх колег намагається підсумувати враження від побаченого. «Вони такі світлі, такі оптимістичні», — каже вона. Так воно, схоже, і є. Черчиллева мета — задовольнити і винагородити глядача, і це йому вдається. Один пейзаж було щойно продано за 1 мільйон доларів — а це стільки ж, скільки коштує Моне, заради всього святого.
Та його роботи притягують людей не тому, що вони відполіровані шедеври, а саме тому, що вони такими не є. Він воліє випробувати себе у цій справі, виставити себе на загальний осуд, чинити помилки — але ключовою ідеєю є те, що він принаймні бажає спробувати і ризикнути.
Часом це не спрацьовує; але іноді все складається тріумфально. Це і є той дух, що він його взяв із собою в темну, задимлену тютюном кімнату раннього літа 1940 року. Руки інших тремтіли перед порожнім полотном, що жахало. А Черчилль ринув уперед, озброївся пензлем і широкими енергійними мазками зобразив яскраву й насичену романтичну версію подій. І це, amigos, є остаточною відповіддю та запереченням усім його гарячим критиканам і сумнівакам.
***
Британія зразка 1964-го у стількох своїх проявах була не до порівняння кращою країною, аніж тоді, коли Черчилль увійшов до парламенту на початку століття. Було менше пошани, менше класової свідомості — звичайно ж, коли подумати, що ті пілоти у битві за Британію були ще школярами. А ті кілька вийшли з багатьох.
Гнітюча бідність, яку Черчилль бачив у молодості, нетрі, які оглядав у Манчестері, — більшість цього було викорінено. Жінки уже зайнялися емансипацією, масове повоєнне поширення розпочала вища освіта, було створено Національну службу охорони здоров’я; держава загального добробуту мала намір допомогти всім, хто опинився у скруті.
Думки людей стосовно внеску Черчилля у цю трансформацію відрізнятимуться, проте, здається мені, уряд лейбористів 1945—1950 років йому ой як завдячує; і не лише за роботу, проведену спільно із Ллойд Джорджем у перших декадах ХХ століття, а й за власні його інстинкти у часи військового коаліційного уряду. 21 березня 1943 року Черчилль виголосив промову, що отримала назву «Опісля війни», де більш чи менш точно передбачив великі зміни в охороні здоров’я, пенсійній системі та соціальному захисті. Як казав пізніше Еттлі: «Він відчував симпатію, і то неймовірно широку, до простих людей по всьому світу».
Черчилля не зовсім тішила перспектива масової імміграції до Британії (він згадував про готентотів і таке інше), але, як справедливо зазначив Ендрю Робертс, вона сама частково й була продуктом тривалого романтичного бачення Черчиллем — аж до 1950-х — Британії як великої імперської батьківщини.
Саме тому і йому, і міністрам торі ніяк не вкладалося в голові, що можна просто замкнути двері. Отже, парадокс у тому, що у своїй імперіалістичній концепції Британії Черчилль був насправді одним із засновників (чи ненавмисно, чи неохоче) мультирасового суспільства сьогодення.
Та у цілому революція у Британії відбулася — революція благотворна, що зберегла сутність конституції. Уперше Черчилль побачив королеву Єлизавету II у 1928 році, коли їй було два роки. Клементині він зауважив, що то «особистість» із «владним духом і замисленістю, дивовижною як для маляти».
Ви можете подумати, було щось трохи улесливе у тому, щоб розгледіти у дворічній дитині дух влади, та за прем’єрства він іще став свідком її коронації, і майже напевно правдою буде сказати, що її коронували тільки тому, що він був прем’єр-міністром. І це спричиняє в колах його критиків остаточне збентеження й галас: на здійснення жодної з