Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю - Арі Турунен

галери на берег, купець іде вулицею Сома до міста, споглядаючи будинки. Серед них зустрічаються навіть п’ятиповерхові, що здавалися на той час хмарочосами. Зліва починається Канопський шлях, торгова вулиця, тридцять метрів завширшки та вісім кілометрів завдовжки. На її східному кінці є іудейський квартал. На західному кінці — Ракотіс, єгипетський квартал, де у повітрі навколо будинків бальзамування розносяться аромати пахощів. Тут спостерігається досить велика тиснява, це одягнені в елегантні шати єгиптяни, греки, палестинці, римляни та нубійці прямують на закупи. Тут люди майже всіх віросповідань. На Канопському шляху влаштувалися також вуличні філософи, підприємці та крамарі. Тут продається велика кількість сувоїв папірусу. В одному сувої — пригоди Одіссея, в іншому — Ясона та аргонавтів.

На бічних вулицях розташовані театр і стадіон, доріжка для верхової їзди, гімнастична зала й численні храми та святилища. Обрамлена мармуровими колонадами гранітна вулиця веде до південної частини міста і закінчується третім портом Александрії. Сюди, на берег озера Мареотіс (теперішня назва Мар’ют), свій вантаж привозять торгові судна з Нілу та інших місць Африки.

Місто Александра Великого та точка перетину культур

Александрію було закладено у 331 р. до н. е. за наказом Александра Великого. Він хотів бачити місто, незалежне від розливів Нілу. Також йому потрібно було торгове місто, яке б наблизило Єгипет до грецького світу. Александр передав справу спорудження Александрії своєму полководцеві Клеомену. Разом з архітектором Дінократом Клеомен спроектував місто таким чином, що його форма та прямокутно-сітчаста система кварталів вирізнялися поміж усіх інших античних міст. Вулиці, наприклад, мали бути найширшими з усіх, які коли-небудь тут бачили.

Коли Александр Великий помер через вісім років після заснування міста, влада у державі була розподілена між його полководцями. Птолемей, друг дитинства Александра, був єдиним із них, хто не жадав прибрати до рук всю імперію. Йому був потрібен лише Єгипет. Птолемей перевіз тіло Александра Великого до Александрії і поховав у збудованому ним Мавзолеї. Так він намагався нагадати жителям про еллінське походження міста.

Коли влада змінюється, новий керманич зазвичай знищує старі структури та звичаї, демонструючи тим самим свою могутність. Часто він влаштовує кардинальну трансформацію, називаючи це реформуванням. Усі незгодні з цим дістають тавро консерваторів або ворогів змін. Часто в урядових палацах прагнуть позбутися старих працівників, живими або мертвими. Птолемей так не чинив. Можливо, він за своє життя побачив настільки багато безглуздих битв і засліплених владою правителів, що вирішив випробувати інший спосіб правління. Він намагався схилити єгиптян на свій бік власною доброчесністю.

3D-модель Александрійського маяка. Стодесятиметровий маяк на острові Фарос був одним із Семи чудес античного світу. Мідне дзеркало, встановлене на маяку, відбивало вночі світло багаття, а вдень — світло сонця. Він справляв настільки сильне враження, що мореплавці почали називати Фаросом радше маяк, ніж сам острів, де його було збудовано. І дотепер у багатьох мовах Середземномор’я словом «фарос» (гр. pharos, іт. faro, фр. phare) позначають маяк або лампу. Модель Емада Віктора Шенуди базується на проведених у 2006 р. нових обчисленнях розмірів маяка. Човен на передньому плані слугує за основу для порівняння величини. Ілюстрація: Емад Віктор Шенуда

Птолемей поважав єгиптян, хоча ніколи не хотів опанувати місцеву мову. Він публічно віддавав шану як єгипетським, так і грецьким богам. Так, він започаткував культ Серапіса, в якому були присутні елементи обох культур. Спершу Серапіс був божеством на території сучасної Туреччини, в якого просили родючості та здоров’я. Єгиптяни асоціювали його з богом родючості Озірісом і бикоподібним богом Апісом, що був захисником росту злаків і худоби. Будучи мудрим дипломатом, Птолемей не оголосив себе ані царем, ані фараоном. Щодо себе він вирішив користуватися старим перським словом «сатрап», що означало губернатор.

Єгипет був традиційно закритим і недовірливо ставився до іноземців. Птолемей намагався змінити це ставлення. Він вирішив побудувати дружні стосунки з сусідами. Із завойованими містами Птолемей обходився надзвичайно добре. Кирена, місто між Лівією та Тунісом, отримало завдяки його ініціативі нову ліберальну конституцію. Формою правління міста була визначена не тиранія, а дві ради, обрані містянами. За допомогою Кирени Птолемей отримав контроль над торговими шляхами Сахари, якими до Александрії привозили золото та слонову кістку з Африки. На Сході Птолемей підкорив Палестину та Сирію, тим самим здобувши владу над західною частиною Шовкового шляху.

Птолемей зрозумів, що ринок треба підтримувати найкращим чином. Природні ресурси використовувалися настільки ефективно, що Єгипет став найзаможнішим царством еллінського світу. Рільництво швидко розвивалося, почали висаджувати нові злакові культури, традиційну пшеницю-двозернянку замінили на більш врожайну тверду пшеницю.

Оскільки дешевою робочою силою в долині Нілу були селяни, в Єгипті Птолемея та його наступників работоргівля ніколи не була економічно обґрунтованою. До Птолемея в Єгипті не було справжньої валюти, її введення — одне з далекоглядних передбачень правителя. Відтоді царська валюта разом із карбованими монетами стала єдиним чинним засобом обміну грошей. Одночасно з цим створювалася банківська система з відділеннями та центральним банком в Александрії. Почали використовуватися офіційні векселі, які можна було обміняти на гроші. Рільники від цього виграли, оскільки дістали змогу купувати в борг насіння та інструменти. І оскільки єгипетське збіжжя було відмінної якості, торгівля з іншими країнами та податкові надходження до бюджету значно зросли.

Розвиткові торгівлі сприяв маяк на острові Фарос, одне з Семи чудес світу. Під час спорудження у 280 р. до н. е. він був одною з найвищих світових споруд. Лише піраміди Гізи могли зрівнятися з ним. Появі маяка ми завдячуємо Птоломеєві ІІ, сину та наступникові Птолемея І, що завершив будівництво через п’ятдесят років