Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю - Арі Турунен

На противагу Афінам ліберальний Мілет створив основу для наукового мислення і дав нам можливість користуватися винайденими в ньому літерами та математичними символами. У Мілеті вміли сприймати інші традиції, безперервно вдосконалюючи чужі ідеї та не забуваючи про самокритику.

Завдяки своїй толерантності Мілет став одним із найбільших і найбагатших міст свого часу. Проте згодом золота доба міста добігла кінця.

У VI ст. до н. е. міста Іонії одне за одним потрапили під владу персів. Іонійці ненавиділи перську обов’язкову воєнну службу та примусове вербування. Оскільки в Іонії не було еліти, руками якої можна було б керувати державою, надавши привілеї обраним, перси призначали тиранів у кожному полісі. Тиранові дозволялося використовувати свою владу як йому заманеться, допоки це відбувалось у межах взаємопорозуміння з персами.

Проте влада легко б’є в голову тирана. Так сталось і з мілетським тираном Аристагором. Разом із біженцями острова Наксос Аристагор розпочав планувати його захоплення. У 499 р. до н. е. загони Аристагора за підтримки сатрапа Лідії Артаферна вторглися на острів. Після чотирьох місяців безрезультатної облоги гроші закінчилися і Аристагор опинився у скрутному становищі. Оскільки він боявся, що після невдалого військового походу Артаферн позбавить його влади, то вирішив діяти ще більш агресивно. Разом з іншими іонійцями він розгорнув повстання проти персів. Долю Іонії та Мілета було визначено у морській битві біля Ладе. Іонійців було розгромлено, а більшість чоловічого населення Мілета вбито. Дідімський храм було розграбовано і спалено. Мілет був знищений у 499 р. до н. е., після чого так і не повернувся до свого минулого розквіту.

Після цього перси звернули свою увагу на афінян, що підтримували іонійців. Перський цар Дарій жадав помсти. Він вирішив покінчити з афінянами у Марафонській битві. Хоча цього разу афіняни і перемогли, розпочалася доба безкінечних перських війн.

Мілет був інкубатором думок свого часу, омріяним місцем роботи для людей різних галузей. Майстерна дипломатія забезпечила довгі періоди миру в Мілеті. Це був час розквіту торгівлі, зародження творчої діяльності, що збагатили усіх. Можливість взаємного впливу та сприйнятливість до іноземних звичаїв утворили дещо унікальне. Для цього не потрібні були системи показників, пошук шляхів розвитку чи семінари з інновацій. Вистачило лише того, що правителі надали мешканцям безпечне середовище для роздумів і діяльності. Однак усе добре зруйнували деспотія, надмірні амбіції і жага влади. Аристагор не був ані першим, ані останнім правителем, що піддався цьому.

Мілет залишив по собі вражаючий слід у грецькому світі. Духовна традиція міста продовжилася на мить в Афінах, а розквіту досягла в Єгипті, у місці, поблизу якого мілетці заснували колонію Навкратіс. Цим місцем була Александрія.

Коли у тебе все добре, справжні друзі прийдуть лише на запрошення, у важкі часи вони прийдуть самі.

Якщо дивитися на карту сучасної Александрії, її можна уявити собі мальовничим містом на узбережжі Середземного моря, де так приємно вийти на пробіжку у променях надвечірнього сонця, уздовж берегових вуличок, обрамлених пальмами. Реальність зовсім інша. Рух транспорту хаотичний, а саме місто величезне. Про місце для пробіжки не йдеться: весь простір узбережжя Середземного моря заполонило громаддя багатоповерхівок. Про античну велич нагадує лише назва міста, наново побудована бібліотека та прямокутно-сітчаста система кварталів.

Вулиці сучасної Александрії, торгова Ель-Хорея та Небі Даніель, що її перетинає, були відомі 2300 років тому як Канопський шлях і вулиця Сома. Цими вулицями ходив Архімед, а також Цезар і Клео­патра, останні, мабуть, рука об руку. На тому кінці вулиці Сома, що виходить до моря, римляни встановили три обеліски, які називають Голками Клеопатри. Вони й досі існують, проте перебувають в інших місцях. Один з них височіє на березі Темзи у Лондоні, другий — на площі Згоди у Парижі, а третій — в Центральному парку Нью-Йорка.

Александрія була свого часу унікальним центром торгівлі, знань та ідей. Це було космополітичне місто, куди з’їжджалися на навчання найкращі учні Середземномор’я.

III ст. до н. е., іноземний купець прибуває до головного порту Александрії, знаючи, що приїхав до одного з найбільш величних і вишуканих міст світу. Першим орієнтиром, який він бачить, став маяк на острові Фарос заввишки сто десять метрів. Над маяком іще здіймається дим, тому що минулої ночі там палили величезне багаття. Так робили щоночі після встановлення маяка. Коли купець оминає Фарос, перед ним відкриваються силуети храмів і палаців правителів. У грецькій частині міста розташовується обсерваторія, ботанічний сад і найславетніша бібліотека світу.

Розташування порту робить його надзвичайно захищеним. Від острова Фарос до міста веде побудована тут кілометрова дамба — Гептастадіон. Її спорудження, розпочате Александром Великим, забезпечило захист порту від штормів. Ступивши зі своєї