Чинність і дія кримінального закону в часі - Юрій Анатолійович Пономаренко
Слід відзначити, що ідея поміщення колізійного припису до кожного новоприйнятого закону знайшла свою підтримку і обґрунтування у літературі. Так, була висловлена думка, що у зв’язку з тим, що часто важко буває визначити, який закон (новий чи старий) є більш м’яким, слід законодавчо закріпити положення, згідно якого кожен новий кримінальний закон містив би вказівку про надання чи надання йому зворотної дії[643]. В загальній теорії права позиції про необхідність у кожному випадку спеціального застереження в самому законі про надання йому зворотної дії дотримується сьогодні С.С. Алексєєв[644]. Таким чином, пропонується відмовитися від колізійного припису як підстави зворотної дії кримінального закону в часі.
Позиції Т.Г. Даурової та С.С. Алексєєва вразливі для критики з тих підстав, що їх реалізація призведе до втрати темпоральним колізійним приписом ознаки нормативності, нагромадження в системі законодавства великої кількості тотожних по суті положень, які, замість того, щоб бути зведені в єдине, будуть розкидані в значному масиві нормативно-правових актів. Кожного разу, змінюючи ту чи іншу статтю кримінального закону, законодавець повинен буде вказувати, чи має така зміна зворотну дію, тоді як наявність у законі колізійного припису дозволяє і без такої вказівки у кожному разі визначити, чи має закон зворотні дію, чи ні. Уявляється актуальним щодо цього питання афоризм Ф. Ніцше, який говорив, що “носити своє золото не відкарбованим у монети – незручно: так чинить мислитель, який не має ніяких формул”[645]. Запропоноване Т.Г. Дауровою та С.С. Алексєєвим нагромадження у законодавстві положень про наявність чи відсутність зворотної дії у кожної зміненої статті того чи іншого закону якраз і є тим “золотом, що не відкарбоване у монети”. Єдиний же універсальний колізійний припис – за тією ж аналогією зручна формула для визначення того, який закон має зворотну дію в часі.
Іноді колізійний темпоральний припис поміщується до кримінально-процесуального законодавства. Така ситуація, як вже відзначалося мала місце і в історії вітчизняного законодавства: КК України 1927 року не містив жодних положень про чинність та дію кримінального закону в часі, натомість вони знаходилися в статті 2 КПК УРСР 1927 року. Такий законодавче рішення досить широко критикувалося у вітчизняній кримінально-правовій науці, як в період його існування[646], так і пізніше[647]. При цьому критика велася і ведеться з тих позицій, що аналізований припис є за своєю природою матеріально-правовим, а, отже, його місце – в матеріальному кримінальному законі.
Уявляється, що такий аргумент проти закріплення у кримінальному законодавстві темпорального колізійного припису, який надає зворотної дії кримінальному законові, не позбавлений рації. Дійсно, однією із властивостей колізійних приписів якраз і є належність їх або до тієї галузі (чи підгалузі) законодавства, колізії між положеннями якої він вирішує[648], або ж до нормативно-правового акту більш високої юридичної сили. Оскільки юридична сила кримінального і кримінально-процесуального законів є рівнозначною, то припис, що вирішує темпоральну колізію в кримінальному законі, не може міститися в кримінально-процесуальному. Він може бути закріплений або в самому кримінальному законі, або в Конституції держави, як єдиному національному нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу, ніж кримінальний закон.
У свій час М.І. Блум сумнівалася в можливості конституційного закріплення положення про зворотну дію законів у часі. Вона вважала, що положення різних галузей права (у тому числі й кримінального) про дію норм цієї галузі у просторі та часі, не складають у сукупності окремого інституту, оскільки різняться за предметом і методом правового регулювання, метою та задачами, що стоять перед ними. З цього М.І. Блум робила висновок про неможливість створення єдиного конституційного колізійного припису, який би регулював зворотну дію в часі актів законодавства будь-якої галузі[649].
Пізніше Д.Н. Бахрах дійшов висновку, що правила надання та ненадання зворотної дії законам стало міжгалузевим та потребує відповідного оформлення на конституційному рівні[650]. Така позиція набула певної підтримки у літературі. Так, в період підготовки проекту нової Конституції України була висунута слушна пропозиція про те, що конституційний припис