Чинність і дія кримінального закону в часі - Юрій Анатолійович Пономаренко

вже міститься та складова підстави звільнення від кримінальної відповідальності, яка залишилася в кримінальному законі (у нашому прикладі – здача наркотичних засобів), але ще немає іншої складової (сприяння у розкритті злочинів, пов’язаних з їх незаконним обігом), новий кримінальний закон припиняє повноваження держави щодо покладення кримінальної відповідальності на таку особу, зобов’язує звільнити її від такої відповідальності, а, отже, можна стверджувати про наявність у нього матеріальної підстави для зворотної дії в часі.

Уявляється правильною думка М.П. Журавльова про те, що застосування нових підстав звільнення від кримінальної відповідності щодо осіб, які вже засуджені за злочини, вчинені під час чинності старого кримінального закону, за загальним правилом є недопустимим[621]. Однак вона правильна лише в тій частині, в якій це стосується неможливості вчинення засудженою особою діяння, яке є підставою звільнення її від кримінальної відповідальності (наприклад, примирення з потерпілим), адже за своєю правовою природою звільнення від кримінальної відповідальності можливе лише до засудження особи за вчинений злочин і полягає у звільненні від майбутньої відповідальності. У тих же випадках, коли у вироку, винесеному під час чинності старого закону, чи хоча б у протоколі судового засідання відображено факти, які за новим законом є підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності, особа, хоч і не може бути звільнена від кримінальної відповідальності, але може бути звільнена від подальшого відбування покарання. Таким чином відбувається певна трансформація передбачених новим законом підстав звільнення від кримінальної відповідальності в підстави звільнення від покарання. В принципі, така ситуація не є новою для кримінального права (наприклад, амністія є і підставою звільнення від кримінальної відповідальності, і підставою звільнення від покарання).

Неможливість повторного притягнення до кримінальної відповідальності.

В окремих випадках КК України передбачає обмеження повноваження держави на притягнення особи до кримінальної відповідальності, не пов’язані із її звільненням від такої відповідальності. Наприклад, відповідно до частини частини 4 статті 6 КК України “Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом”. У разі відмови держави або міжнародної організації, чиїм представником є дипломат в наданні згоди Україні на притягнення його до кримінальної відповідальності, таке притягнення стає неможливим. Відповідно до частини 2 статті 7 КК України “Якщо особи, зазначені у частині першій цієї статті (громадяни України та особи без громадянства, які постійно проживають на території України – Ю.П.) за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини”.

Питання про правову природу таких випадків непритягнення особи до кримінальної відповідальності ще чекає свого поглибленого наукового дослідження. Очевидно лише, що в цих випадках мова не йде про звільнення від кримінальної відповідальності, оскільки таке звільнення є наслідком позитивної посткримінальної поведінки особи і при звільненні повноваження держави покарати злочинця замінюється повноваженням звільнити його від кримінальної відповідальності. В названих же випадках держава відначально неповноважна притягнути особу до кримінальної відповідальності.

Такі обмеження повноваження держави на притягнення особи до кримінальної відповідальності, як і інші положення кримінального закону, підлягають певним періодичним змінам. Так, зокрема, новелою у вітчизняному кримінальному законодавстві стала цитована частина 2 статті 7 КК України. Оцінюючи її зміст крізь призму проблем дії кримінального закону в часі, В.Р. Мойсик дійшов висновку, що в тих випадках, коли громадянин України, який вчинив злочин за межами України і відбув там же покарання, був повторно засуджений в Україні на підставі частини 3 статті 5 КК України 1960 року (“Якщо названі особи за вчинені злочини зазнали покарання за кордоном, суд може відповідно пом’якшити призначене їм покарання або повністю звільнити винного від відбування покарання”), він підлягає звільненню від покарання на підставі підпункту “а” пункту 1 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень КК України, оскільки таке діяння більше не визнається злочином[622].

З таким твердженням погодитися не можна. Дійсно, у більшості випадків пункт 1 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень КК України розрахований на осіб, засуджених за діяння, які новим КК злочином не визнаються. В даній же ситуації, діяння було злочином за старим законом і є таким за новим, лише новий закон унеможливлює притягнення осіб до кримінальної відповідальності за такий в такій ситуації. Проте, невизнання діяння злочином і неможливість притягнення особи до кримінальної відповідальності за діяння, яке визнається злочином – це різні явища.

В даному випадку унеможливлюється притягнення до відповідальності особи, діяння якої було і продовжує залишатися злочином. Тому законодавець правильно формулює в пункті 1 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень: “звільнити від покарання ... осіб, засуджених за Кримінальним кодексом України 1960 року, за діяння, відповідальність за які не передбачена цим Кодексом”. Таке формулювання охоплює як випадки засудження осіб за діяння, які дійсно не визнаються новим законом злочинними, так і випадки, коли новий закон не передбачає можливості притягнення до відповідальності за діяння, яке продовжує залишатися злочином. Саме така ситуація і має місце в тих випадках, коли особа на підставі частини 3 статті 5 КК України 1960 року була повторно засудження за злочин, вчинений за кордоном.

Отже, в тих випадках, коли новий кримінальний закон унеможливлює притягнення особи до кримінальної відповідальності за діяння, яке було і залишається злочином, має місце такий різновид підстави зворотної дії кримінального закону в часі, як скасування кримінальної відповідальності, не пов’язане з декриміналізацією злочину.

4.3. Формальні підстави зворотної дії кримінального закону в часі
4.3.1. Колізійний припис

В тих випадках, коли набуває чинності новий кримінальний закон, який має зворотну дію, його приписи вступають в певну колізію з положеннями попереднього кримінального закону. Ця колізія отримує юридичне розв’язання в колізійному приписі.

Юридична колізія в теорії права розуміється звичайно як наявність в законодавчій системі двох чи більше недостатньо узгоджених один з одним чинних правових приписів з одного й того ж питання[623], приписів, що по-різному регулюють одні й ті ж суспільні відносини