Богдан Хмельницький. Легенда і людина - Петро Кралюк

Певно, Хмельницького спочатку навчали церковнослов’янської грамоти. На те, що він, «довший час учився в українській школі, вказує мова його листів — тогочасна українська літературна мова, в основі своїй народна, в якій трапляються старослов’янські слова і полонізми»[531]. Схему навчання тогочасного українського шляхтича представляє Василь Загоровський у своєму «Духовному заповіті» (1577). Спочатку молодих шляхтичів навчали «руської науки», тобто письма церковнослов’янською мовою, вміння читати нею біблійні тексти й богослужбові книги, далі їх вчили латинської мови й віддавали в єзуїтську школу[532].

Говорячи про навчання Хмельницького в єзуїтській школі, Грушевський у примітках подає фрагмент одного польського донесення про переговори з козацьким гетьманом від 29 листопада 1648 р. Свідчення, яке нібито говорить на користь того, що учителем Хмельницького був ксьондз Мокрський. Подаємо його в перекладі українською мовою:

«Ксьондз Мокрський був єзуїтом і вчив у школах, під яким Хмельницький поетику й риторику слухав, також зі Львова від міщан він посланий був до Хмельницького на переговори. Пізнавши його, Хмельницький при людях із ним не говорив, але коли ті розійшлися, обхопив низько його ноги і за навчання дякував»[533].

Інше питання, наскільки можемо довіряти цьому свідченню. Воно виглядає дещо дивним. Хмельницький, який ніби негативно ставився до католиків і не хотів допускати їх на контрольовану ним територію, раптом виявляє таку непомірну повагу до католицького ксьондза. Правда, чомусь це робить поза очі. Але якщо цього не бачили, то звідки свідчення в донесенні? Невже ксьондз сам про це розповів?

Та справа не лише в тому, що наведене свідчення видається не дуже переконливим. Біографія Анджея Мокрського (? — 1649)[534] дає підстави говорити, що ця людина була ровесником Хмельницького. Так, після закінчення класів поетики й риторики він 15 березня 1615 р. вступив до ордену єзуїтів у Кракові. Тоді Хмельницький, якому виповнилося близько 20 років, мав би скінчити своє навчання. У 1617–1620 рр. Мокрський студіював філософію в Каліші. У 1620–1622 рр. викладав у Львові в єзуїтській колегії синтаксис і поетику, а в 1622–1623 рр. — риторику в Луцьку. Потім у 1623–1627 рр. вивчав теологію у Кракові, після чого його висвятили на ксьондза в 1627 р. Пізніше він викладав у колегіях Познані. Каліша, Острога, Віленській академії. Загалом його шлях — типова кар’єра єзуїтського викладача. Мокрський мав конфлікти зі своїм керівництвом. У 1646 р. він покинув орден (отже, в 1648 р. уже не був єзуїтом, як про це говориться у вищезгаданому донесенні). Саме з 1646 р. цей колишній викладач став проповідником короля Владислава IV.

Мокрський заявляв, що знає Хмельницького. Певно, вищенаведене донесення від 29 листопада 1648 р. відображує деякі реалії — але в спотвореній формі. Можливо, Мокрський та Хмельницький навчалися разом і перший допомагав другому в навчанні. Але більш імовірним є те, що вони зустрічалися при дворі короля Владислава, де Хмельницький часто бував у 1646 р., в той час як Мокрський був там проповідником. Звідси, очевидно, й поштиве ставлення козацького гетьмана до Мокрського.

Але повернемося до навчання Хмельницького. Переважно дослідники називають дві школи єзуїтів на теренах[535], де він міг навчатися — Ярослав (там їхня місія існувала ще з 1574/75 р.) та Львів. Більш вірогідним видається Ярослав. Справа не лише в тому, що про навчання в цій колегії згадує Коховський. Хоча у Львові єзуїтська місія існувала з 1591 р., але школа-колегія почала працювати тут лише з 1608/1609 р. Саме з цього року нам відомі керівники львівської єзуїтської школи. У той час Богдану Хмельницькому було близько 13 років. Це запізнілий вік, щоб віддавати дитину вчитися.

«Судячи з сеї звістки про науку поетики і риторики (її достовірности не можемо нічого закинути), — пише Грушевський, — Хмельницький був в єзуїтській школі досить довго: загальна освіта, по за котру звичайно не преступали люде світські, які не мали заміру віддаватися церковній діяльности, займала 6–8 літ і більше і кінчилася власне риторикою. Освіта, котру Богдан тут дістав, була звичайна, середня освіта сучасного «освіченого» чоловіка...»[536]

На жаль, українські автори, говорячи про навчання Хмельницького в єзуїтській школі, намагаються не звертати особливої уваги на цей епізод. Воно й зрозуміло. Адже виходить якось «дивно»: ревний борець за православ’я був вихованцем єзуїтів, що вважалися запеклими ворогами православної церкви.

Безперечно, єзуїти давали на той час чудову освіту. В їхніх школах вчилися не лише діти католиків, а й протестантів і православних. Вихованці цих шкіл, які закінчували навчання в класі риторики (з таких, очевидно, й був Хмельницький), добре знали класичну латину, володіли культурою красномовства.

Але навчали в цих школах і дечого іншого. Викладачі намагалися зробити зі своїх учнів «добрих католиків». А тих, хто не був католиком, поступово навернути у свою віру. Вони давали зрозуміти, що перехід з одної віри на іншу не є злом. І що можна приховувати цей перехід, якщо цього вимагають обставини.

Чи мав намір Хмельницький здійснити перехід від православ’я до католицизму, чи, можливо, навіть здійснив його — не будемо гадати. Ніяких свідчень з приводу цього не маємо. Але такий перехід дав би йому певні користі. Адже високі покровителі Богданового батька і його самого належали до католиків. Тому релігійна конверсія молодого Хмельницького могла би вітатися й відкрила йому певні перспективи для кар’єрного зростання.

Можемо хіба що констатувати: великої ревності до православ’я він не виявляв. Дехто із сучасників Хмельницького закидав йому віроломство й відсутність «будь-якої релігії». Наприклад, такі закиди робив неаполітанець Лоренцо Крассо в своїй «Елогії уславленим воєнначальникам» (1683)[537]. Справді, козацький гетьман часто вів подвійну гру і використовував релігію в питаннях політичних. Чи не було це результатом єзуїтського навчання й виховання?

Ще один момент, який оминають увагою наші автори. Це — покровителі батька й сина Хмельницьких. Отже, спочатку батько знаходився під опікою Станіслава Жолкевського (1547–1620)[538] — одного з найвпливовіших політичних діячів Речі Посполитої кінця XVI — початку XVII ст., який займав високі посади польного й коронного гетьмана, львівського каштеляна, київського воєводи, канцлера, був старостою барським, кам’янським, яворівським, рогатинським, калуським. Жолкевський належав до освічених людей. Також надавав він сприяння єзуїтам. Вважається, що завдяки його допомозі вони утвердилися у Львові.