Нарис історії України. Том 1 - Дмитро Іванович Дорошенко
Жолкєвський поїхав з своїми трофеями до Львова, де його дожидав король. Тут було страчено козацьких ватажків, крім самого Наливайка, якого повезли до Варшави, де й стратили 11 квітня 1597 р. Польські й козацькі літописці кажуть, що його дуже мордували в тюрмі. Щодо самої смерти Наливайка, то склалася версія, ніби його живим спалено в мідному бику. Були ще й інші легенди про спосіб його замордування, але в новіші часи доведено, що все це вигадки жорстокої фантазії сучасників, і що Наливайкові просто відрубано голову. Іван Франко зясував і літературну історію легенди про страту Наливайка (в статті «Наливайко в мідянім биці» у Науковім Збірнику на честь М. Грушевського, Львів, 1906).
Ефект солоницького погрому був величезний. Козацька небезпека прийняла була в очах польського громадянства грізні розміри. Під впливом цих настроїв варшавський сойм весною 1597 р. проголосив козаків ворогами держави: perduelles et hostes patriae. Заряжено було конфіскату козацького майна, гетьману доручено «винищити їх до останку». Одначе всі ці постанови залишились на папері. Перш за все козацьке гніздо за порогами не було знищене, і козаки, які врятувались після солоницького погрому, знайшли там притулок. Військо Жолкєвського само було так виснажене тяжкою кампанією, що не могло зробити експедиції на Січ. Туди по прежньому збирались втікачі з України, і число їх побільшилося всіми тими, хто тікав од панської помсти за участь в повстанні. Правда, в осередку самої козаччини настав внутрішній розлам: одна частина козаків, бувші реєстрові, тужили за своїми родинами й за хатами, вони хотіли заслужити льояльним поступованням амнестію від польського уряду й повернутись до своїх наддніпрянських сел. Вони старались вислужитись перед урядом, обороняючи гряниці від татар. З другого боку, козацька голота, люде безрідні, всякі втікачі, яким не було повороту й які не мали, що тратити, додержувались ворожого супроти уряду настрою. Не раз діло доходило до взаємної усобиці. Але скоро всіх помирила зовнішня війна, в якій самому польському правительству була потрібна козацька поміч.
Спочатку в 1600 році настало знову замішання в молдавських справах, і козаки в числі 4000 оперують тут в рядах польської армії. В слідуючім 1601 році сойм формально касує свою «баніцію» проти козаків і накази про їх знищення, а козаки беруть участь у війні проти шведів в далекій Ливонії. Так було привернуто знову легальне становище козаків, і помалу забувалися рани, завдані обопільно в повстанні Наливайка.
Література до розділу 13
Для церковної унії:
М. Грушевський, Історія України-Руси, т. V, Львів, 1905 і VI, Київ, 1907.
Митрополитъ Макарій, Исторія русской церкви, т. IX і XI.
И. Чистовичъ, Очеркъ исторіи западнорусской церкви, 2 т., Петербургъ, 1882-1884.
I. Pełesz, Geschiehte der Union der ruthenischen Kirche mit Rom von den ältensten Zeiten bis auf die Gegenwart, 2 т., Wien 1879-81.
Б. Бучинський, Змагання до унії руської церкви з Римом в 1498-1506 роках, «Записки Українського Наукового Товариства», тт. IV, V, VI, Київ, 1910-11.
Б. Бучинський, Студії до історії церковної унії, «Записки Наукового Товариства ім. Шевченка», тт. 108, 111, 112, 114, 115, Львів, 1912-13.
М. Кояловичъ, Литовская церковная унія, 2 т., Петербург, 1859-62.
Ор. Левицкій, Южнорусскіе архієреи въ XVI-XVII вв., «Кіевская Старина», 1882, І, і «Памятники старины въ западныхъ губерніяхь, изд. Л. Батюшковымъ», т. 3, Петербург, 1885 (І. Потій і К. Терлецький)
L. Likowski, Unia Brzeska, Poznań, 1896, (укр. переклад: «Берестейська унія», Жовква, 1916).
A. Prochazka, Dążenia do unii za Jagiełły, „Przegląd Powszechny", 1896, VI i VII. Його ж: Z dziejów unii brzeskiej, „Kwartalnik Historyczny", 1896. Його ж: Unia brzeska, „Przegląd Polski", 1896, XII.
A. Lewicki, Unia Florencka w Polsce, „Rozprawy Akad. Um.", t. 37, Kraków, 1899.
П. Жуковичъ, Сеймовая борьба православного западно-русскаго дворянства съ церковной уніей (до 1609 г.). Петербург, 1901.
Ф. Кудринскій, Судьба екзарха Никифора въ западной Россіи, «Кіевская Старина», 1892, VI і VII.
І. Franko, Z dziejów synodu brzeskiego 1596 r. „Kwartalnik Historyczny", 1895, І. «Ювілейна книга в 300-літні роковини смерти м. Іпатія Поті я», Львів, 1914.
Про полемічну літературу кінця XVI — початку XVII в. — в курсах історії української літератури С. Єфремова, М. Возняка й М. Грушевського, а крім того спеціально:
М. Грушевський, Культурно-національний рух на Україні в XVI-XVII віці, Відень, 1919.
А. Архангельскій, Борьба съ католичествомъ и западно русская литература конца XVI и первой половины XVII в., Москва 1888.
П. Харламповичъ, Западно-русскія православныя школы XVI и начала XVII вв. Казань, 1898.
К. Студинський, Пересторога, руський памятник початку XVII віку, Львів, 1895.
Н. Скабалановичъ, Объ АпокрисисЂ Христофора Филалета, Петербург, 1873.
О. Макарушка, Огляд літературної діяльности Іпатія Потія, Львів, 1914.
Н. Петровъ, Западно-русскія сочиненія XVI в., «Труды Кіевской Духовной Академіи», 1894, II-IV.
Ів. Франко, Іван Вишенський і єго твори, Львів, 1895.
Н. Сумцовъ, Іоаннъ Вишенскій, «Кіевская Старина», 1895, VI.
А. Крымскій, Иванъ Вишенскій, его жизнь и сочиненія, «Кіевская Старина», 1895, IX-X.
П. Кулішъ, Исторія возсоединенія Руси, т. II, Петербург, 1874.
До історії перших козацьких рухів:
М. Грушевський, Історія Украіни-Руси, т. VII. Київ, 1909.
В. Доманицький, Козаччина на переломі XVI-XVII століть (1591-1603), «Записки Наукового Т-ва ім. Шевченка», тт. 60-64, Львів, 1904.
Н. Василенко, Очерки по исторіи Западной Руси и Украины, Київ, 1916.
Н. Костомаровъ, Бунтъ Косинскаго и Наливайка, «Собраніе Сочиненій», кн. I. Петербург, 1903.
Ф. Николайчикъ, Первыя козацкія движенія въ РЂчи Посполитой, «Кіевская Старина», 1884, III-IV.
Dr. Antoni J, (Иосиф Ролле) Semen Nalewajko, opowiadanie z końca XVI w., „Opowiadania historyczne", Warszawa. 1882. Його ж: Książe Bazyli Ostrogski i jego zatarg z Kosińskim, там же, с. IV, Lwów, 1891.
Є. Барвінський, Причинки до історії зносин цісаря Рудольфа II і папи Климентія VIII з козаками року 1593 і 1594, «Записки Наук. Т-ва ім. Шевченка»,
