Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор - Роберт Конквест

Фактично на державні заготівельні пункти було відправлено 7 млн т. Це означало, що Україна прирікалася на голод, який врешті і вразив її наприкінці весни 1932 р. Бо лише по 100 кг зерна на душу населення було залишено для мешканців українського села.

Зайве говорити про те, що ці заходи викликали нові партійні чистки. Про них оголосили в цілому ряді округів у січні 1932 р., і завжди причиною були незадовільні сільськогосподарські роботи чи «правий опортунізм». Нарікання на українську хлібоздачу в цілому, яку називали «ганебно відсталою» і т. п., стали постійною темою центральної преси. Я розшукав 15 статей лише в самій «Правді» між січнем та липнем 1932 р.

У липні цього року уряд прийняв фатальне рішення, яке спричинило катастрофу наступних восьми місяців. Сталін знову поставив вимогу про здачу 7,7 млн т зерна з урожаю 1932 р. (14,7 млн т), який в умовах колективізації складав лише дві третини урожаю 1930 р. Далися взнаки також несприятливі погодні умови у деяких областях (у деяких місцевостях була посуха). І все ж провідний радянський експерт з проблем посухи зазначає з цього приводу, що вона не була такою сильною, як у неголодовому 1936 р., до того ж Україну вона вразила менше, ніж інші райони країни. Але навіть той урожай, який вдалося зібрати у 1932 р., характеризують як сам по собі непоганий (вищий кількісно, наприклад, ніж урожай 1928 р.), якби зібране зерно цього врожаю не стало об'єктом свавільних конфіскацій. Українським керівникам було ясно, що запропонований обсяг поставок був не лише надмірним, але просто нездійсненним. Після довгих дискусій їм урешті-решт удалося скоротити цю кількість до 6,6 млн т, але навіть і ця цифра була все ще далека від реальної.

Це сталося 6–9 липня 1932 р. на «Третій всеукраїнській конференції» КП України, на якій Молотов і Каганович репрезентували Москву. Відкрив конференцію Косіор. У деяких місцевостях, заявив він, відчувається вже «серйозна нестача хліба». І додав, що «деякі товариші схильні пояснити труднощі у весняній посівній кампанії розмірами планів зернових заготівель, які вони вважають нереальними… Дехто вважає, що наш темп і наші плани занадто напружені». Він зауважив, що така критика надходила з областей, але також і від самого українського ЦК. Більше того, всім повинно бути ясно, що якби держава дійсно потребувала зерна, цю потребу можна було б задовольнити шляхом справедливішого розподілу тягаря, оскільки урожай вСРСРу цілому був дещо вищий, ніжпопереднього року (див., наприклад, «Народное хозяйство СССР в 1958 г.»,М., 1959).

Скрипник відверто розповів на конференції про численні скарги селян, які жалілися йому, що «в нас усе забрали» (див.: «Вісті». 1932. 11 лип.). Косіор, Чубар та інші керівники також твердили, що зернові норми були надмірні. «Правда» у номері від 7 липня 1932 р. повідомляла, що Чубар, як голова українського радянського уряду, заявив: проблема частково полягає в тому, що колгоспи прийняли нереальні плани. Його подальші слова стосувалися, очевидно, вищого партійного керівництва: «Було б неправильно прийняти наказ незалежно від його доцільності, а потім намагатися викривити партійний курс, зруйнувати революційний закон і порядок, знищити колгоспне господарство, виправдовуючи все це наказами згори».

У відповідь на подібні заяви Молотов назвав спроби звалити вину за невдачі на нереалістичні плани «антибільшовицькими» і додав: «Не буде поступок чи хитань у питанні виконання завдання, поставленого партією та радянським урядом» (див.: «Правда». 1932. 14, 15 лип.).

Фактично й 6,6 млн т зерна зібрати не вдалося, незважаючи на застосування всіляких репресивних заходів. Єдиним полегшенням, і то другорядним, була ухвала Української Економічної Ради від 14 липня 1932 р. зменшити норму заготівель масла для України від 16 400 до 11 214 т, прийнята, очевидно, з її власної ініціативи (див.: «Вісті». 1932. 17 лип.).

* * *

Отже, за наполяганням Сталіна було ухвалено рішення, виконання якого могло лише викликати голод серед українського селянства. Це дали зрозуміти Москві самі керівники українського комуністичного уряду. Протягом усіх наступних місяців його дійсно проводили в життя з винятковою жорстокістю, і місцеві спроби уникнути його чи хоча б пом'якшити раніше чи пізніше безжально придушувалися.

Ситуація загострилася уже в липні 1932 р. і щодалі погіршувалася. Український уряд намагався час від часу вносити деякі незначні поліпшення, хоча б для того, щоб надати можливість тим, хто безпосередньо працював у полі, і далі працювати. У липні український ЦК наказав доставляти хліб і рибу в райони, вже уражені голодом, і давати їх тільки тим, хто дійсно працював у полі. Деякі сільські урядовці давали їжу всім, хто голодував. Подібні кроки дістали різку оцінку вищого партійного керівництва. Газета «Вісті» (1932. 5, 28 лип.) охарактеризувала їх як «марнування хліба та риби».

З метою проведення закону про «захист соціалістичної власності» на полях встановлювалися сторожові вежі. «Якщо поле було рівне, без будь-яких височин, вежа складалася з чотирьох високих колод з маленькою хижею з дерева, вкритою зверху соломою. Нагору вилазили високою драбиною. Якщо в полі було високе дерево, під ним вкопували пару колод для підтримки хатини, збудованої між гілками. Подібні вежі будували на краю лісів. Старий дуб чи інше велике дерево підтримували хижу без будь-яких підпор. Вежі “укомплектовували” охоронниками, озброєними, як правило, рушницями».

Перші норми заготівель виконано в серпні. В багатьох місцевостях це коштувало великих зусиль і по суті знесилило село. Відтепер у 20 тис. сіл України мешканці чекали на непевне і тим ще загрозливіше майбутнє. Радянський автор хрущовського періоду так описує перші зовнішні ознаки лиха:

«Рання осінь 1932 р. в Коханівці не була такою, як інші осені. Гарбузи не звішували свої стомлені голови через плетені тини на вулицю. Не було видно розкиданих на доріжках яблук і груш, що падали з дерев. Не було також і достиглих колосків пшениці, залишених на стерні для курей. Хатні димарі не відригували смердючого диму від домашнього самогону. Не було ніяких зовнішніх ознак того, що звичайно свідчило про неквапливий біг селянського життя та спокійне чекання зими, що приходить з заможністю».

12 жовтня 1932 р. з Москви прислали двох високих російських апаратників для підсилення місцевих партійних кадрів — А. Акулова, заступника голови ОДПУ, та М. Хатаєвича, який раніше «проявив» себе під час сталінської колективізації на Волзі, — що передвіщало подальші зміни.

Водночас оголошено про другу чергу заготівель, хоча тепер уже заготовляти не було чого. На 1 листопада план нових заготівель Україна виконала лише на 41 %.

Люди вже вмирали. Але Москва, яка ні на крок не відступала від своїх вимог, понеслася у справжній вир голодового терору, безжалісно прискорюючи швидкість цього