Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф

війни французькі вчені вагалися між двома, здавалося б взаємозамінними, термінами l’Europe orientale (Східна Європа) і l’Orient européen (європейський Схід) 5. В «Орієнталізмі» Едвард Саїд висунув думку, що Окцидент сконструював Орієнт «як свій контрастний образ, контрастну ідею, особистість, контрастний досвід», як образ іншості, тож орієнталізм став «західним способом панувати над Сходом» (5) 6. Виникнення ідеї Східної Європи нерозривно перепліталося з розвитком дискурсу орієнталізму, позаяк у той час як філософська географія постійно вилучала Східну Європу з Європи, імпліцитно відсовуючи її до Азії, наукова картографія суперечила таким химерним конструкціям. Так з’являвся простір для двозначності. Географічна межа між Європою та Азією у XVIII столітті не була ще одностайно зафіксована й розміщувалася іноді на Дону, часом далі на схід на Волзі, а інколи, як і сьогодні, на Уралі.

Така невизначеність сприяла конструюванню Східної Європи як своєрідного парадокса одночасного вилучення і залучення, як Європи і не-Європи водночас. Східна Європа прислуговувалася для означення Західної Європи від протилежного — так само, як Орієнт допомагав означити Окцидент, і водночас вона правила за місток між Європою та Орієнтом. Винайдення Східної Європи можна назвати інтелектуальним проектом напіворієнталізації. Цей процес міг розгортатися і в зворотному напрямку. Мартін Бернал у «Чорній Афіні» продемонстрував, як інтелектуальна традиція еллінізму свідомо очистила наше сприйняття давньогрецької культури від африканських та азійських впливів. Саме еллінізм сприяв (32) тому, що ідея Східної Європи не обіймала новочасну Грецію, а Черчилль радів, що «безсмертну славу» Греції врятовано від тіні «залізної завіси» XX сторіччя. Паралельні інтелектуальні процеси орієнталізації та еллінізму, які сягають корінням XVIII століття, задають важливу систему координат і визначальні параметри для розвитку ідеї Східної Європи. Цікаво, що ідея Європи як єдності опинилася у фокусі культурної свідомості саме тоді, коли континент уявляли поділеним навпіл. Італійський історик Федеріко Шабо, відстоюючи після Другої світової війни ідею європейської єдності, доводив, що цілісна й секулярна у філософському сенсі ідея Європи розвинулася саме за часів Просвітництва. На думку Шабо, особлива роль у цьому належить творчості Монтеск’є, який протиставляв Європу і Схід у «Перських листах», а європейську відданість свободі та азійський деспотизм — в праці «Про дух законів» 7. Утім, ці опозиції залишали місце для певної проміжної культурної зони — і це місце обійняла ідея Східної Європи.

Філософська географія була грою із напрочуд вільними правилами — настільки, що зовсім не обов’язково було мандрувати Східною Європою, аби взяти участь у її інтелектуальному відкритті. Дехто вирушав у такі подорожі, передчуваючи незвичайні пригоди та створюючи навколо себе міжнародний розголос. Мадам Жоффрен залишила філософів свого паризького салону й поїхала до польського короля 1766 року, а Дідро 1773 року вирушив до Петербурґа, аби засвідчити свою пошану Катерині Великій. Проте ніхто не писав так захоплено й авторитетно про Росію, як Вольтер, котрий ніколи не бував східніше Берліна, й ніхто не цікавився Польщею пристрасніше й натхненніше за Руссо, котрий ніколи не мандрував східніше Швейцарії. Моцарт здійснив мандрівку між Західною і Східною Європою, перетнувши тонку й відчутну лише втаємниченому оку межу між ними десь між Віднем і Прагою. Насправді Прага розташована північніше й трохи західніше за Відень, але для Моцарта і для нас у XX столітті поїздка до Праги була поїздкою до Східної Європи, до слов’янської Богемії. Моцарт відзначив перетин кордону у своєму стилі, змінивши свою ідентичність та ідентичності членів своєї родини та друзів, присвоївши всім підкреслено псевдоорієнтальні безглузді імена: «Я тепер Пункітітіті. (33) Моя дружина — Шабла Пумфа. Гофер — Розка Пумпа, а Штадлер — Ночібікічібі» 8. Завіса між Віднем і Прагою в цьому фривольному жарті композитора опустилася задовго до того, як набула залізного втілення.

Фантазійне чи філософське знайомство зі Східною Європою, засноване на чудернацьких фантазіях або прискіпливій ерудиції, як і вивчення орієнталізму, було стилем інтелектуального панування, а його кінцевий продукт — інтеґрація знання та влади, увічнення відносин панування й підпорядкування. Як і в випадку Орієнту, тут неможливо чітко відокремити інтелектуальне відкриття й опанування від можливості реального завоювання. Французькі знавці східноєвропейських справ зрештою опинилися на службі в Наполеона, а «відкриття» просвітителями Східної Європи проторувало шлях його завойовницьким кампаніям. Створення Наполеоном Варшавського князівства у 1807 році, анексія за його розпорядженням Іллірії на Адріатичному узбережжі 1809 року та, нарешті, його вторгнення до Росії 1812 року поставило філософську географію на службу воєнній картографії. Похід Наполеона виявився не останньою спробою західноєвропейських військ запровадити імперське правління над Східною Європою.

Іммануїл Валлерстайн у своїй економічній історії «Зародження європейської світ-економіки» відносить утворення капіталістичного «ядра» в Західній Європі до XVI сторіччя. В той час це «ядро» помалу зміцнює свою економічну гегемонію над «периферією» у Східній Європі (та іспанських володіннях в Америці), формуючи на основі початкової незначної економічної нерівності «доповнювальне розходження» 9. Опинившись у статусі «периферії» Західної Європи, Східна Європа отримала економічну роль експортера зерна, яке виробляли підневільні робітники, котрі попали в ярмо післясередньовічного «другого кріпацтва». Щоправда, висновки Валлерстайна ґрунтуються майже винятково на прикладі Польщі, чия економіка справді сильно залежала від балтійського експорту пшениці з Ґданська до Амстердама. Він чудово усвідомлює, що далеко не вся сучасна Східна Європа потрапила в орбіту європейської світ-економіки навіть на правах (34) «периферії»: «Росія поза Європою, але Польща в її складі. Угорщина залучена, а Османська імперія — ні» 10. Проголошення Східної Європи економічною периферією значною мірою означає прийняття створеного культурною уявою XVIII сторіччя конструкту й перенесення його на минуле заради впорядкування попередньої економічної моделі. Насправді соціально-економічні чинники відігравали далеко не вирішальну роль у конструюванні Східної Європи Європою Західною.

Історична проблематика «ядра» і периферії, над якою Валлерстайн почав працювати у 1970-х роках, вплинула на подальше вивчення Східної Європи: 1985 року в Белладжіо відбулася міжнародна наукова конференція «Витоки відсталості в Східній Європі». Ерік Гобсбаум порівнював Швейцарію й Албанію, подібні за ландшафтом і природними ресурсами, але кардинально відмінні за економічним розвитком. Роберт Бреннер доводив, що «проблема відсталості Східної Європи — це хибно сформульоване питання», позаяк «з історичної точки зору, недорозвиненість є радше правилом, аніж винятком», а відтак питання насправді має стосуватися унікального капіталістичного розвитку Західної Європи. Учасники конференції погодилися, що «Східна Європа аж ніяк не є цілісним утворенням», що її різні частини в різний час ставали «економічними додатками» Західної Європи й «відставали кожна по-своєму» 11. Проблеми відсталості й розвитку в Східній Європі було вперше порушено й означено у XVIII столітті поза межами економічної тематики, хоч саме остання дотепер визначає наші уявлення