Анексія: Острів Крим - Тарас Валерійович Березовець
О 16:00 українські ЗМІ повідомили, що поблизу ялтинської дивізії морської охорони викрадено директора Департаменту персоналу адміністрації Держприкордонслужби Михайла Коваля: «За попередньою інформацією, група в складі близько 40 осіб, серед яких переважно були байкери, оточили Коваля, який був ще з декількома людьми, відтіснили його від цих людей і силоміць посадили в позашляховик»336. Викрадення виявилося доволі «містичним». Прес-служба відомства повідомила, що місце утримання Коваля вдалося встановити після оперативно-розшукових заходів, що переговори про його звільнення пройшли успішно і що через три години після викрадення Коваля відпустили.
Уже за кілька місяців Михайло Коваль стане міністром оборони України. Цікаво, що викрадали його не «зелені чоловічки» і не «самооборона» Аксьонова, а саме «Нічні вовки» одіозного друга Владіміра Путіна, Алєксандра «Хірурга» Залдостанова. Одного цього факту достатньо, аби визнати їх терористичним угрупованням та оголосити поза законом. Згодом Залдостанов підпаде під персональні санкції США, Канади та країн Євросоюзу.
«Сегодня.иа» о 16:40 опублікувало карту українських об’єктів у Криму, блокованих російськими військовими: «На цей час у Криму блокується близько 90% військових частин. <…> Серед таких об’єктів — штаб ВМС в Севастополі, 36-та окрема бригада берегової оборони (Перевальне), батальйон морської піхоти в Феодосії, військово-морська база в Новоозерному, аеродром „Бельбек“. <…> Також озброєні люди стоять біля восьми пунктів Держприкордонслужби. Це Сімферопольський аеропорт,
Азово-Чорноморське регіональне управління, сімферопольський прикордонний загін, севастопольський загін морської охорони, керченський загін морської охорони, відділ прикордонної служби „Керч“, відділ прикордонної служби „Сімферополь“, поромна переправа „Крим“ (Керченська переправа)»337.
У Криму активно набирали в так звані народні дружини — «народну самооборону», ініційовану кримськими сепаратистами та підтримувану, зокрема й збройно, російською владою. За повідомленням російської інформагенції йєдпит, «по всьому Сімферополю стоять пофарбовані в кольори російського прапора намети, у яких і здійснюється запис добровольців. Кожен новобранець повинен пройти спеціальні курси. Наразі загальна чисельність народних дружин становить 4000 осіб»338.
Напередодні Аксьонов хизувався, що його «самооборона» налічувала вже близько 11 тисяч бойовиків, рекрутуванням яких активно займалися російські спецслужби. Кістяк їх складали місцеві козачки та колишні рекетири, бандити із кримінального угрупування «Сейлем». Пізніше до лав «аксьоновців» долучалися люди з вишколом радянській армії — афганці та колишні бійці спецпідрозділів. Вони отримували також зброю, захоплену на складах українських військових частин. Така зброя з українським маркуванням потрібна була росіянам і для організації провокацій та подальшого звинувачення українських військових.
Російський ліберальний телеканал «Дождь» повідомив новину, що видавалася абсурдною: «Президент Росії Владімір Путін висунутий на Нобелівську премію миру 2014 року. Про це повідомляє Reuters339 із посиланням на директора Норвезького Нобелівського інституту Гейра Лундестада»340. А між тим Росія майже чверть свого держбюджету на наступний 2015 рік запланувала витратити на озброєння. Парадоксальна ситуація: на премію миру номінований глава держави, яка сама посилено озброюється.
Співдиректор програм із питань зовнішньої політики та міжнародної безпеки Олексій Мельник повідомив: «Щодо військових витрат Росії спостерігається постійна тенденція до зростання. У 2011–2012 роках зростання військових витрат склало 16%, на 2015 рік заплановано 17–18% зростання військових витрат. Станом на 2013 рік 22,8% державного бюджету Росії витрачалося на озброєння, на 2015 рік — 25% державного бюджету Росії заплановано на витрати озброєння. Процент ВВП у 2013 році — 4,59% і в 2015 році запланований на рівні 4,79%»341.
Кримом ширилися чутки, нібито російські окупанти й сепаратисти почали помічати хрестиками будинки кримських татар у Сімферополі. Насправді невідомо, чи планувалися такі провокації та відповідні каральні заходи. Теоретично їх могли виконати бійці спецназу ГРУ або батальйону «Восток», але нині бракує фактів для доведення наявності цих планів.
До Криму прибула делегація ОБСЄ та ООН, проте, як попередньо повідомляв міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс, делегацію довгий час не пускали. Спеціальний представник ОБСЄ з питань України посол Тім Гульдіманн та комісар із питань національних меншин Астрі Торс планували провести низку зустрічей, аби допомогти розрядити напружену ситуацію в регіоні. У Крим також прибув старший радник Генсека ООН Роберт Серрі з дорученням від Пан Гі Муна з’ясувати, які процеси відбуваються на півострові та відзвітувати перед ООН. Проте посланника ООН місцеві сепаратисти зустріли не дуже люб’язно: «Серрі був біля штабу Військ берегової оборони ВМС України. Група представників „самооборони Криму“ заблокували його машину та змусили його піти від штабу, переслідуючи по вулиці. Серрі зайшов у магазин, розташований неподалік, після чого „самооборонівці“ його там заблокували. Після цього біля магазину зібралася велика кількість іноземних і українських журналістів, однак їх не впускають усередину, як і не випускають звідти посланника Генсека ООН»342.
Російські окупаційні війська та аксьоновська «самооборона» не гребували нічим, навіть порушенням міжнародної Віденської конвенції, яка гарантувала недоторканність дипломатичним працівникам і представникам ООН. До такого варварства не опускалися навіть сирійські повстанці чи терористи. За блокування спеціального представника Генерального секретаря Росія мала би отримати надзвичайно жорстку реакцію з боку ООН, але, на превеликий жаль, і на цей раз організація обмежилася лише загальними коментарями.
Сергій Аксьонов пояснив таке порушення прав представника ООН тим, що, мовляв, «його у Крим ніхто не кликав»: «Ми не направляли їм запрошення, вони не попереджали про приїзд, звичайна в таких випадках процедура не була дотримана»343.
Сєргєй Лавров на прес-конференції в Мадриді також розкритикував направлення міжнародної місії у Крим: «Якщо кримські власті захочуть запросити міжнародних спостерігачів і якщо київські керівники зроблять те ж саме, то це буде українське рішення. Спостерігачів направляють на прохання приймаючої сторони. Ось і потрібно, щоб приймаючі сторони дали на це згоду». Водночас Лавров обурився, що в Росії питають про «спрямування міжнародної місії в Україну», тобто визнав Крим частиною України: «Звертатися потрібно не до нас, бо йдеться не про наші території. Звертатися потрібно до тих, хто зараз в Україні відповідає за порядок, за забезпечення життєдіяльності населення»344.
Голова російської дипломатії Лавров тоді повністю визнавав український суверенітет на Кримському півострові, цинічно розділяючи при цьому владу на «кримську» й «українську», ніби обидві вони мали однакову
