Анексія: Острів Крим - Тарас Валерійович Березовець

Микола Балан так говорить про тодішні пропозиції кримського «прем’єра»: «З Аксьоновим я розмовляв після того, як отримав наказ на передислокацію військових частин, коли вже склали списки особового складу, і я телефонував Аксьонову, розмовляв про те, що ми виходитимемо разом колонами, і щоб у нас не було ніяких оглядів, обшуків і так далі. Спочатку він сказав, що, мабуть, так не вийде. Я відповів, що ми тоді не згодні на вихід і залишаємося тут на місці. Зранку — зарядка, виконання гімну, і працюємо згідно з розкладом дня. Потім він, правда, подзвонив, сказав, що вони згодні, ми відмовилися від їхнього супроводу — нам того не було треба. Єдине, що я склав план маршу для всіх військових частин, і мали з’їхатися в Джанкой і Армянськ із різних точок Криму, по-військовому, у складі колон, без усяких супроводів, адже були випадки обшуку, ображали й грабували сім’ї військовослужбовців Збройних Сил, Військово-Морських Сил. Я попередив про це, сказавши, що ми в такому випадку не згодні на вихід, і в нас, офіцерів, які вивозили особисті речі, не було жодних проблем».

Журналісти ICTV поставили Сергію Аксьонову одне запитання: «У 2010 році партія „Русское единство“ отримала на виборах 4% голосів. Як ви вважаєте, для вас цього достатньо, щоби стати прем’єром?». На нього він відповів, що у 2010 році його партія виходила на вибори, зареєструвавшись лише за 30 днів до початку виборчої кампанії. І звинуватив у брудних політтехнологіях Партію регіонів (!), яку представляли на півострові його партнер по нелегітимній владі Володимир Константинов та 80 депутатів Верховної Ради АР Крим: «При цьому як проросійську партію позиціонували Партію регіонів, чим уводили в оману населення. Я абсолютно вважаю, що на той момент це був нормальний цілком результат».

Важливим аспектом стало також те, що Сергій Аксьонов оприлюднив певні дані щодо підконтрольного йому незаконного угруповання: «Загальна чисельність загонів „самооборони“ по автономії досягає сьогодні 11 тисяч осіб. Вони використовують ті засоби захисту, які у них є, це щити, палиці, тобто те, що було ефективно використане на Майдані. При цьому ми говоримо, що в багатьох на руках є законним чином зареєстрована зброя».

З австрійськими тележурналістами в Аксьонова розмова не склалася: «Скажіть, від кого сьогодні захищається автономія? На сьогоднішній день не існує ніяких загроз, від яких необхідно було б захищатися. Більше того, їх і не було». — «А хіба ви не бачили? Або не чули? Ось коли ставлять такі питання, мені здається, що ви або у вакуумі живете, або ви ставите їх спеціально. Тільки сліпий не бачив, що нам погрожували протягом усіх трьох місяців на Майдані. Погрожували регулярно, погрожували російськомовним фізичною розправою. Якщо ви цього не бачили, то мені з вами нема про що розмовляти»300.

Мустафа Джемілєв заявив, що через агресивні дії РФ у Криму кримські татари вже понесли великі економічні збитки: «60% доходів кримських татар забезпечує туризм. Зараз багато з них будуть розорені. Загалом по Криму заробляли на життя на туризмі близько 100 тисяч сімей, вони теж понесуть величезний збиток»301.

Народний депутат України Петро Порошенко заявив, що в разі виведення російських військ із Криму українська влада готова до діалогу з кримським парламентом: «Ми здатні в найкоротші терміни прийняти Закон про статус міста Севастополя, закон про місцевий референдум і визначити їхні повноваження, істотно розширити повноваження кримської автономії, але із жорстким збереженням суверенітету України». А прохання Януковича до Путіна про введення військ в Україну лише «кидає сірник до бочки з порохом Криму»: «Якщо ви думаєте про кров — це шлях, про який сьогодні написав цей чоловік [Віктор Янукович. — Прим. ред.], я не хочу навіть називати його імені. Він утратив право бути не тільки українським президентом, але й українцем»302.

А от Андрій Сенченко висловився проти переговорів із «новою» кримською владою: «Із сепаратистами ми в принципі не можемо ніяких контактів підтримувати і не будемо цього робити. Питання навіть не в якості цих людей — які вони там „гобліни“ та інші аферисти, типу Константинова. Питання в принципі — це самозванці й маріонетки»303.

Андрій Парубій, на той момент секретар РНБО, розповідає, як у Києві в той час намагались встановити контакт із кримськими політиками. «У нас були переговори з депутатами, щоби вони не зібрали кворум на Верховній Раді Криму. У тому числі — з регіоналами. Ми казали, що вони втратять власність, якщо проголосують. Але вони не виконали своїх зобов’язань, і на кворум плюнули. Голосували так — руками. Головне, що вся кримська міліція, СБУ була на їхньому боці», — каже Парубій. Про намагання встановити такий контакт добре пам’ятає і Яценюк. «Спроби були, туди ж відправляли людей. Шукали цього так званого прем’єр-міністра, спікера парламенту. Я був більше сконцентрований на економічній ситуації в країні. Але знаю, що Олександр Турчинов і всі інші працювали над тим, щоби встановити з ними діалог. Тоді, до речі, був призначений представник Президента в Криму».

Крім звільнення «Бельбеку», найгучнішою подією цього дня стала прес-конференція Владіміра Путіна в Ново-Огарьово, де він уперше виступив із заявою щодо ситуації в Україні. За його словами, російські військові не мали стосунку до захоплення стратегічних об’єктів у Криму — цим займалася так звана кримська самооборона. Хоча згодом Путін визнає зворотне. Поки ж йому лишалося тільки лицемірно розповідати, що він геть не знає, хто такі й звідки взялися в українському Криму «зелені чоловічки». Топ-цитатою став вислів Путіна про магазини, в яких можна купити будь-яку зброю. Путін: «Подивіться на пострадянський простір — там повно форми, схожої на російську. Та підіть у магазини й купіть. Ні, це сили місцевої самооборони». Відкоментував він і добру підготовку «самооборони»: «А ви бачили, як були підготовлені люди в Києві? Їх, як відомо, готували на базах в Литві й у Польщі, готували задовго. У них же все працює як годинник. Це професіонали, майже як спецназ. То чому ви думаєте, що в Криму має бути гірше?»304

Поява в меседжі Путіна саме цих країн, очевидно, була випадковою — як віддзеркалення внутрішньої ненависті й несприйняття Путіним саме цих найбільших