Анексія: Острів Крим - Тарас Валерійович Березовець

Згодом, під час «прямої лінії з Путіним» 17 квітня, він уточнить: «Нашим завданням [у Криму. — Прим. ред.] було забезпечення умов для вільного волевиявлення кримчан. За спиною сил „самооборони“ стали наші військові, вони діяли коректно»305.

Також на конференції 4 березня Путін висловив своє ставлення до нової української влади: «Коли ми вказуємо, що це антиконституційний переворот, то нам кажуть: ні, це не збройне захоплення влади, це революція. А якщо це революція, то тоді мені важко не погодитися з деякими нашими експертами, які вважають, що на цій території виникає нова держава. А з цією державою, ні щодо цієї держави ми ніяких зобов’язуючих документів не підписували»306, — натякнув він на Будапештський меморандум.

Тоді ж прозвучали пропагандистські кліше («бандерівці в Києві»), активно нав’язувані російськими ЗМІ: «Ми бачимо розгул неонацистів, націоналістів, антисемітів, що зараз відбувається в деяких частинах України, зокрема в Києві». Це була спроба легітимізації подальшої війни Росії проти України на території Донбасу: «Якщо ми побачимо, що це беззаконня починається в східних регіонах, якщо люди попросять нас про допомогу, а офіційне звернення діючого легітимного президента в нас уже є, то ми залишаємо за собою право використовувати всі наявні в нас засоби для захисту цих громадян. І вважаємо це цілком легітимним, <…> оскільки у нас є звернення легітимного Президента [Януковича. — Прим. ред.], і відповідно до наших зобов’язань. І в цьому разі збігається з нашими інтересами щодо захисту тих людей, яких ми вважаємо близько пов’язаними з нами й історично, і спільною культурою, в економічному плані»307.

Усю аргументацію Путіна складав лист від Віктора Януковича, яким напередодні потрясав Віталій Чуркін. Росія розуміла, що жодних легітимних підстав для введення військ на територію України не було, тому викрутила руки президенту-утікачу, примушуючи написати цього листа. До того ж ні його зображення, ні текст так і не були оприлюднені, що дає підстави припускати факт чергової фальсифікації російських спецслужб.

Показово також, що Путін у промові зазначив: «Політичного майбутнього в Януковича немає»308.

Своєю чергою, глава МЗС Швеції Карл Більдт у Twitter порівняв заклик Януковича до Росії про введення її військ на територію України з діями норвезького нациста: «В України тепер є власний Квіслінг. Сидить на чужій території й просить чужу армію повернути йому його країну», — маючи на увазі Відкуна Квіслінга — лідера норвезьких націонал-соціалістів, ставленика нацистів під час окупації країни309.

Тоді ж Путін також присягався, що не збирається «приєднувати» Крим, і натякнув на завдання подальшого референдуму. Путін: «Я взагалі вважаю, що тільки громадяни, які проживають на тій чи тій території, в умовах свободи волевиявлення, в умовах безпеки, можуть і повинні визначати своє майбутнє. Але ми в жодному разі не провокуватимемо нікого на такі рішення, і в жодному разі не підігріватимемо такі настрої»310.

Відверта брехня Путіна помітна навіть при не дуже прискіпливому порівнянні. Під час прес-конференції він заявив, що в кримських протистояннях не загинула жодна людина: «До речі, приблизно ось це саме, про що я говорю зараз, відбувається й у Криму. Тобто зверніть увагу: слава Богу, там немає жодного росіянина й немає жодної жертви. Не було жодного бою та зіткнення, навіть ніхто не стріляв! Немає жодного пострілу. І таким чином напружена ситуація в Криму, пов’язана з можливим застосуванням Збройних Сил, просто була вичерпана. У цьому [введенні російських військ. — Прим. ред.] не було необхідності»311. Але ж 1 березня Валентина Матвієнко говорила про смерті росіян при штурмі будівлі МВС Криму312, і головне — ці начебто загибелі стали офіційним приводом для дозволу Ради Федерації на введення військ на територію України. Схоже, Путін самоізолювався від спілкування із власними чиновниками й насправді мало стежив за їхніми заявами.

Стягування російських військ до Криму, чисельність яких переважала домовлену з Україною норму, Путін пояснив улюбленою вже байкою про «націоналістів-бандерівців»: «Єдина необхідність, яка була і яку ми зробили, ми посилили охорону наших військових об’єктів, тому що вони отримували погрози. І ми бачили, що в Крим уже підтягуються і бойовички з націоналістичних організацій. І ми це зробили, і зробили правильно»313.

Обрання Аксьонова прем’єром Криму Путін теж назвав «легітимним», попри виявлене фальшування голосів. Сам же Аксьонов на прес-конференції цього ж дня в Криму заявив, що його призначили «за погодженням з Януковичем»314, очевидно, маючи на увазі кулуарні, чи то пак телефонні домовленості.

На питання журналістів, чи бачив він «легітимного» Януковича, Путін відповість ствердно: «Після того як він [Віктор Янукович. — Прим. ред.] опинився на території Російської Федерації, я з ним бачився один раз, це було буквально два дні тому. Він був живий, здоровий і вам того ж бажає»315.

А за рік у пропагандистському фільмі Андрєя Кондрашова «Крым. Путь на Родину» (перший ефір — 8 березня 2015 року) Путін розповість, що всі ці події в Криму були частиною «операції з порятунку Януковича»: «Я запросив в Кремль керівників наших спеціальних служб, міністерства оборони, поставив перед ними завдання врятувати життя Президента України, його просто знищили б. Ми приготувалися витягувати його прямо з Донецька, по суші, по морю і з повітря. Це було між 22-м і 23-м, ми закінчили близько 7 години ранку. І прощаючись, я всім колегам сказав: ми змушені почати роботу з повернення Криму до складу Росії»316.

Чи мав право президент іншої країни давати таке розпорядження та здійснювати анексію? Відповідь більш ніж очевидна. Це пряме зізнання Путіна в учиненому міжнародному злочині.

На прес-конференції у Вашингтоні Барак Обама засудив рішення РФ про введення військ: «Росія не може вводити війська на територію [України. — Прим. ред.] і порушувати принципи, визнані всім світом. У президента Путіна, імовірно, інший набір юристів. Може бути, у нього інший набір інтерпретацій. Але я не думаю, що це може когось обдурити»317.

Дії РФ, так званої братньої країни, у Криму стали шоком для українського суспільства. Аби пояснити українцям, що відбувається й чого слід очікувати, Міноборони створило «гарячі лінії» для роботи з громадськістю та ЗМІ. Водночас українська влада розпочала операцію СБУ та МВС «Кордон»