Анексія: Острів Крим - Тарас Валерійович Березовець

Свою згоду взяти участь у цій акції надали журналісти провідних українських каналів: „1+1“, ІСТЧ „НТН“, „2+2“, „5 канал“, „Новий“. Від Генерального штабу Збройних Сил України було визначено супроводжувати журналістів мені та підполковнику Євгену Бєляєву. Практичне виконання цього завдання потребувало нестандартних шляхів, адже російські війська станом на 3 березня 2014 року вже фактично незаконно контролювали пересування літальних апаратів у повітряному просторі Криму.

Дістатися автомобільним або залізничним транспортом теж було неможливо, оскільки блокпости так званої кримської „самооборони“ були розташовані на в’їзді в Крим, а „підозрілі“ пасажири поїздів, у першу чергу журналісти, піддавались перевіркам і висаджувались. Виходячи з цього, було прийнято рішення добиратись у Севастополь вертольотом МНС, з місцем посадки бухта Кругла, яка належала Севастопольському вертолітному заводу. Місце нашої посадки до останнього трималось у секреті, а саме пересування по Севастополю стало можливим завдяки проукраїнськи налаштованим севастопольцям, які надали нам мікроавтобус.

Сьогодні, згадуючи події річної давнини, я ніби знову переживаю ту внутрішню тривогу, яка охопила мене, коли ми пересувались містом. У той момент рідний для мене Севастополь мав вигляд якийсь сиротливий, замкнутий і байдужий. Здавалось, що в його живе тіло хтось упорскнув порцію отрути, яка паралізувала здатність севастопольців критично осмислювати та впливати на події, які їх безпосередньо стосувались. Наслухавшись повідомлень російських ЗМІ, що військові частини ВМС блокують місцеві жителі, я спочатку намагався очима знайти знайомі обличчя. Адже я дуже добре знав усіх моральних авторитетів Севастополя, громадських діячів, представників органів державної влади та місцевого самоврядування.

Після отримання відповідних „інструкцій“ нам у грубій формі запропонували забиратися геть. Атмосфера стала до краю напруженою, мої співрозмовники відразу виявили свої агресивні наміри. Для того щоби знайти привід відтіснити нас із майданчика перед штабом ВМС, один із провокаторів голосно вигукнув: „Смотрите, среди них есть „5 канал“, гоните их!“. Як по команді, група розлючених здорових чоловіків зі скандуванням „Россия!“ накинулась на тендітну журналістку „5 каналу“ Ірину Герасимову та її відеооператора. Одразу все змішалось, журналісти стали розбігатися. У цій юрбі дісталося й мені, провокатори в якусь мить збили мене з ніг.

Місцеві жителі, які нам допомагали, відвезли нас у безпечне місце. Треба окремо про них сказати, адже вони ризикували своїм життям і здоров’ям. Поки тривали „бої“ біля штабу ВМС, на мій телефон прийшла звістка, що екіпаж нашого вертольоту захоплений російським спецназом під виглядом „кримської самооборони“ і відвезений в одне з відділень севастопольської міліції. У зв’язку з цим нам довелося ще певний час понервуватися, поки ми знайшли екіпаж та відірвались від переслідувачів, які за нами постійно стежили й погрожували. Відлітали ми з Севастополя приблизно о 16-й годині. У небі над Кримом нас нахабно супроводжував російський вертоліт Мі-24, який, сам того не розуміючи, продемонстрував, що дефакто триває процес російської окупації. До цих пір пам’ятаю мужні обличчя українських морських піхотинців на чолі з їхнім комбатом підполковником Дмитром Делятицьким. З висоти польоту вертольоту було дуже добре видно, що по всьому периметру розташування українського батальйону було розміщено російську бронетехніку з відповідними державними атрибутами. Ми цей момент зафіксували на фотокамеру. 5, 6, 7 березня склалась така ситуація, коли як такого єдиного цілого військового організму вже не існувало. На цей час військові частини, які дислокувались у Криму, були фактично перетворені в автономні осередки спротиву».

До речі, СБУ знайшла ще один факт, який підтверджує відверту брехню керівництва Росії про відсутність її військових у Криму. Зокрема, Служба безпеки впізнала в одному з кримських сюжетів співробітника ФСБ РФ. Радіо «Свобода» повідомило, що в сюжеті, який стосується окупації росіянами Кримського півострова, упізнали одного із російських ФСБешників, із яким співробітник СБУ був знайомий у 2007–2008 роках по Придністров’ю. Ішлося про Андрєя Юрьєвіча Чечеля, громадянина Росії, що був у Придністров’ї як військовий спостерігач при російській групі військ. «Тоді Чечель був „особістом у надзвичайних обставинах“, тобто співробітником ФСБ Росії при війську, яке перебуває на іноземній території. На думку СБУ, ця людина тепер у Криму виконує ту саму місію, а саме: контролює, розвідує й проводить спецоперації на території України під прикриттям військовиків»378.

Федеральна служба безпеки РФ використовувала на території Криму ті самі кальки, за якими вона перед тим діяла на території самопроголошеної Придністровської Молдавської республіки. Ба більше — навіть куратори сепаратистських шабашів ті самі. Очевидно, досвід товариша Чечеля в Придністров’ї виявився настільки успішним, що вирішили відрядити його й до українського Криму.

Об 11:22 на сайті «РИА Новости» з’явилася заява віце-прем’єра Криму Рустама Темиргалієва: «Референдум призначено на 16 березня. На референдум виноситься два питання. Перше — ви за входження Криму до складу РФ як суб’єкта Федерації? Друге — ви за відновлення Конституції Криму 1992 року?»379

За півгодини стало відомо, що кримські сепаратисти на засіданні ВРК вирішили просити Путіна приєднати Крим до Росії. За відповідну постанову «Про проведення загальнокримського референдуму», призначеного на 16 березня 2014 року, проголосували 78 із 86 кримських депутатів. У пояснювальній записці до постанови йшлося: «Події, що відбулися в лютому 2014 року в м. Києві, різко загострили суспільно-політичну ситуацію в Україні. Захопивши в результаті антиконституційного перевороту владу, націоналістичні сили грубо порушують Конституцію й закони України, невід’ємні права та свободи громадян, включаючи право на життя, свободу думки й слова, право говорити рідною мовою. Екстремістські угруповання зробили ряд спроб проникнення до Криму з метою загострення ситуації, ескалації напруженості та незаконного захоплення влади. Кримські депутати, „висловлюючи величезну тривогу щодо суспільно-політичної ситуації, що створилася навколо Криму“, постановили: 1. Увійти до складу Російської Федерації як суб’єкта Російської Федерації. 2. Призначити на 16 березня 2014 року загальнокримський референдум (включаючи м. Севастополь)»380.

Щось же сталося напередодні 6 березня, що змусило Кремль різко поміняти дату референдуму та перенести його на два тижні раніше? Очевидно, це було особисте рішення Путіна, зроблене за погодженням із силовим блоком у Москві. Владімір Путін відрефлексував на реакцію західного співтовариства, на те, що українські Збройні Сили не чинили жодного опору на території Криму. Операція з провокування українських Збройних Сил на застосування зброї, яка дала б Путіну привід відкрито ввести війська, провалилася, тому він вирішив пришвидшити події й наказав своїм кримським маріонеткам змінити дату. Та все ж обґрунтування цього було більш ніж дивним.

Віце-спікер автономії