Загублений світ - Майкл Крайтон

Кінг повернув голову і відразу ж закричав від раптового гострого болю, що пронизав його шию аж до самого черепа. Від цього болю в нього перехопило подих. Він скривився і заплющив очі. Потім повільно розплющив їх знову.

Доджсона не було в машині. Дверцята з боку водія були широко відчинені, плямиста тінь від них падала на приладову панель. Ключі все ще були в замку запалювання.

Доджсон утік.

Верхню частину керма перетинала смуга крові. На підлозі, поряд із важелем перемикання передач, валялася чорна коробка. Відчинені водійські дверцята трохи рипнули й поворухнулися.

Кінг знову почув дзижчання здалеку, ніби десь летіла велетенська бджола. Тепер він зрозумів, що це був механічний звук. Щось механічне.

Це змусило його подумати про човен. Як довго чекатиме човен на річці? До речі, котра година? Він глянув на годинник. Кристал був розбитий, стрілки застигли на 1:54.

Дзижчання почулося знову. Тепер воно було ближчим.

Зібравшись на силі, Кінг відштовхнувся від сидіння, наблизившись до приладової панелі. Удар болю, наче електричний струм, пройшовся його спиною, але швидко вщух. Він глибоко вдихнув.

Зі мною все гаразд, подумав він. Принаймні, я все ще тут.

Кінг глянув у відчинені водійські двері, крізь які пробивалося світло. Сонце все ще було високо над обрієм. Мабуть, ще друга половина дня. Коли відправляється човен? О четвертій? О п’ятій? Він ніяк не міг згадати. Але був упевнений, що ці іспанські рибалки не чекатимуть, доки стемніє. Вони залишать острів.

І Говард Кінг хоче теж бути на борту в цей момент. Це була єдина річ в світі, якої він зараз прагнув. Скривившись, він підвівся і з болем скотився на водійське сидіння. Він влаштувався зручніше, набрав повні груди повітря, а потім нахилився і визирнув у відчинені двері.

Автомобіль висів над порожнечею, підтримуваний деревами. Було видно крутий схил пагорба, що тягнувся під ним. Під покровом дерев було темно. Він відчув, як запаморочилося в голові лише від того, що глянув донизу. Земля мала бути в двадцяти чи тридцяти футах під ним. Він побачив розкидані зелені гілки папороті і кілька темних валунів. Він покрутився, намагаючись побачити більше.

І побачив його.

Доджсон лежав на спині, вниз головою, на схилі пагорба. Його тіло було зім’ятим, руки й ноги незграбно розкидані в різні боки. Він не рухався. Крізь густі хащі на схилі Кінгові було важко роздивитися як слід, але Доджсон здавався мертвим.

Раптом дзижчання стало дуже голосним, швидко наростаючи, і Кінг побачив крізь листя машину, що їхала не далі ніж в десяти ярдах від нього. Машина!

Судячи зі звуку, подумав він, це електромобіль. Це має бути Малкольм.

Думка про те, що на острові є й інші люди, якось надихнула Кінга. Він відчув приплив сил, незважаючи на біль в плечі. Він простягнув руку вперед і повернув ключ у замку запалювання. Двигун загуркотів.

Задні колеса закрутилися. Він увімкнув передній привід. «Джип» відразу ж з гуркотом рвонувся вперед, перевалюючись через гілки. За хвилину він вже був на дорозі.

Тепер він згадав її. Справа було гніздо тиранозаврів. Машина Малкольма поїхала наліво.

Кінг повернув ліворуч і попрямував дорогою вгору. Він намагався пригадати, як повернутися до річки, назад у човен. Він смутно пам’ятав, що на вершині пагорба була Y-подібна розвилка. Він добереться до цієї розвилки, вирішив він, і забереться з цього острова.

Це була його єдина мета.

Забратися з острова, доки не стало занадто пізно.

Погані новини

«Експлорер» видерся на вершину пагорба і Торн поїхав дорогою, що йшла вздовж хребта. Дорога петляла туди-сюди між кам’янистих скель. У багатьох місцях були круті урвища, зате звідти було видно весь острів.

Врешті-решт вони дісталися до місця, звідки можна було побачити долину. Вони бачили схованку на висоті, що була зліва, і трохи ближче — галявину з двома трейлерами. Справа був лабораторний комплекс, а за ним — робоче поселення.

— Я ніде не бачу Доджсона, — невдоволено сказав Малкольм. — Де він міг подітися?

Торн натиснув кнопку радіо.

— Арбі?

— Так, Доку.

— Ти бачиш їх?

— Ні, але… — Він завагався.

— Що?

— Ви не хочете до нас повернутися? Це дуже дивно.

— Що саме? — спитав Торн.

— Едді,— сказав Арбі.— Він щойно повернувся і приніс із собою дитинча.

Малкольм нахилився вперед:

— Що він зробив?

П’ята конфігурація

На межі хаосу трапляються несподівані результати. Ті, хто вижили, дуже ризикують.

Іян Малкольм

Малюк

Всі у трейлері скупчилися навколо столу, де лежало непритомне дитинча тиранозавра. Його великі очі були заплющені, писочок затуляла киснева маска. Було чути, як тихо сичить кисень.

— Я не міг його просто там кинути, — сказав Едді.— Я подумав, ми зможемо вилікувати його лапу…

— Але ж, Едді,— сказав Малкольм, хитаючи головою.

— Тож я вколов йому повну ампулу морфію з аптечки і приніс сюди. Бачите? Киснева маска майже йому підходить.

— Едді,— сказав Малкольм, — ти вчинив неправильно.

— Чому? Він в порядку. Ми просто підлікуємо і відправимо його назад.

— Але ти втручаєшся у систему, — сказав Малкольм.

Писнуло радіо.

— Це вкрай нерозумно, — сказав Левін по радіо. — Дуже.

— Дякую, Ричарде, — відповів Торн.

— Я категорично проти, щоб до трейлера приносили будь-яких тварин.

— Запізно турбуватися, — сказала Сара Гардінг. Вона підійшла до малюка і поклала на його груди датчики, щоб зняти кардіограму; вони почули серцебиття. Ритм був дуже швидкий, більше ста п’ятдесяти ударів на хвилину. — Скільки морфію ти йому вколов?

— Боже мій, — сказав Едді.— Просто… ну, розумієш. Увесь шприц.

— Це скільки? Десять кубиків?

— Гадаю, що так. Може, й двадцять.

Малкольм подивився на Гардінг.

— Скільки часу він відходитиме?

— Уявлення не маю, — відповіла вона. — Я присипляла левів та шакалів у експедиції, коли треба було їх позначити. У них було чітке співвідношення між дозою та масою тіла. Але з молодими тваринами нічого передбачити неможливо. Може, кілька хвилин, а може, й кілька годин. А про дитинчат тиранозаврів я нічого не знаю. В основному це залежить від обміну речовин, а він у них, здається, швидкий, схожий на пташиний. Серце б’ється дуже швидко. Все, що я можу сказати, — це те, що його потрібно забрати звідси якомога швидше.

Гардінг взяла невеликий ультразвуковий перетворювач і піднесла його до ноги дитинчати. Вона глянула через плече на монітор. Келлі та Арбі затуляли їй екран.

— Будь ласка, звільніть нам тут трохи місця, — сказала вона, і вони відійшли. —