Загублений світ - Майкл Крайтон

— Нещодавно повідомляли досить цікавий факт про тиранозаврів, — сказав Базелтон. — Один палеонтолог на ім’я Рокстон дослідив черепну коробку тиранозавра і дійшов висновку, що його мозок не надто відрізняється від жаб’ячого, хоча, звісно, значно більший за розмірами. Малося на увазі, що їхня нервова система пристосована лише до руху. Вони не бачать вас, якщо ви стоїте спокійно. Нерухомі об’єкти стають для них невидимими.

— Ви впевнені у цьому? — спитав Кінг.

— Це був звіт, — сказав Базелтон. — І в цьому є сенс. Не слід забувати, що динозаври при всіх їхніх загрозливих розмірах насправді мали доволі примітивний інтелект. Цілком логічно, що в тиранозавра може бути жаб’яча психіка.

— Не розумію, чому ми так поспішаємо, — нервово сказав Кінг, дивлячись вперед. — Ця тварина набагато більша за інших.

— І що? — скривився Доджсон. — Ти ж чув, що сказав Джордж? Це просто велика жаба. Вилазьте з цієї довбаної машини. І не грюкайте дверима.

Джордж Базелтон почувався доволі непогано й авторитетно, згадавши цю невідому статтю з журналів. Він був у своїй звичній ролі, роздаючи інформацію людям, яким її бракувало. Тепер, коли він підійшов до гнізда, він зі здивуванням помітив, що в нього тремтять коліна. Ноги в нього стали наче гумові,— а він-бо завжди думав, що це лише метафора. Базелтон з тривогою зрозумів, що це може відбуватися і у буквальному сенсі. Він закусив губу і змусив себе триматися. Він не показуватиме страх, казав він собі. Він господар цієї ситуації.

Доджсон вже рухався вперед, тримаючи чорну коробку в руці, наче пістолет. Базелтон озирнувся на Кінга, який спітнів і був блідий, наче смерть. Схоже, сили в нього були на межі; він повільно рухався вперед. Базелтон рухався поруч із Кінгом, щоб переконатися, що з ним усе добре.

Доджсон, який ішов попереду, востаннє озирнувся на них і помахав Базелтону й Кінгу, щоб наздоганяли, а потім крізь зарості зайшов на галявину.

Базелтон побачив тиранозавра. Ні, їх там було двоє! Вони стояли по обидва боки земляного насипу, двоє дорослих, двадцять футів заввишки на задніх лапах, могутні, темно-червоні, з великими жахливими пащами. Подібно до майязаврів, тварини на мить глянули на Доджсона німими поглядами, ніби вражені цим непроханим гостем, а тоді люто заревіли. Це було неймовірне ревіння, від якого тремтіло повітря.

Доджсон підняв коробку і спрямував її на тварин. Галявину відразу ж заполонив безперервний, пронизливий вереск. Тиранозаври заревіли у відповідь, опустивши голови, витягнувши вперед шиї, клацаючи щелепами і готуючись до атаки. Вони були величезні і звук їх не зачепив. Вони стали обходити насип, рухаючись до Доджсона. Від їхніх рухів двигтіла земля.

— Дідько, — сказав Кінг.

Але Доджсон залишався спокійним. Він повернув ручку. Базелтон ляснув себе долонями, затуливши вуха. Вереск став вищим, голоснішим, оглушливим, неймовірно болісним. Реакція не забарилася: тиранозаври відступили назад, ніби їх вдарили. Вони нагнули голови і швидко закліпали очима. Звук, здавалося, вібрує в повітрі. Вони знову заревли, але вже слабше, без впевненості. З земляного гнізда почувся жахливий вереск.

Доджсон рушив уперед, тримаючи коробку в повітрі і направляючи її прямо на тварин. Тиранозаври задкували, дивлячись то на гніздо, то на Доджсона. Вони крутили головами, ніби намагалися прочистити вуха. Доджсон спокійно повертав ручку. Звук став вищим. Тепер він був нестерпним.

Доджсон почав підніматися земляним насипом гнізда. Базелтон та Кінг видиралися за ним. Базелтон виявив, що дивиться вниз у гніздо з чотирма плямистими білими яйцями та двома маленькими дитинчатами, які дивилися на світ, наче худі здоровезні індички. Або якісь гігантські пташенята.

Двоє тиранозаврів були в дальньому кінці галявини, тримаючись подалі від звуку. Як і майязаври, вони мочилися від хвилювання, тупотіли ногами, але не підходили.

Крізь оглушливий вереск, що долинав з коробки, Доджсон прокричав: «Хапайте яйця!». Наче в трансі, Кінг, спотикаючись, поліз у гніздо і схопив найближче яйце. Руки в нього тремтіли; яйце злетіло в повітря, він зловив його знову і рвонувся назад, наступивши на лапу одному з дитинчат, яке заверещало від болю й страху.

Почувши крики, батьки знову спробували піти вперед. Кінг квапливо вибрався з гнізда і пірнув у зарості. Базелтон дивився йому вслід.

— Джордже! — крикнув йому Доджсон, який все ще тримав коробку, наставивши її на тиранозаврів. — Хапай інше яйце!

Базелтон глянув на дорослих тиранозаврів, побачивши їхнє хвилювання та лють, із якою рухаються їхні щелепи. Раптом його охопило відчуття, що хоч зі звуком, хоч без нього ці тварини нікому не дозволять знову залізти до свого гнізда. Кінгу пощастило, але Базелтону так не поталанить, він це відчував, і…

— Джордже! Негайно!

— Я не можу! — сказав Базелтон.

— Довбень! — високо піднявши пістолет, Доджсон сам почав спускатися в гніздо. Але коли ліз, то незграбно крутнувся і штекер батареї випав з гнізда.

Звук раптово зник. На галявині запала тиша.

Базелтон застогнав.

Тиранозаври востаннє хитнули головами і пішли в атаку.

Базелтон побачив, як Доджсон завмер на місці. Він також став, не рухаючись. Якимось чином він змусив своє тіло залишитися на місці. Змусив перестати тремтіти коліна.

Затамував подих.

І чекав.

Із дальнього кінця галявини тиранозаври почали рухатися до них.

— Що вони роблять?! — закричав Арбі в трейлері. Він був так близько до монітора, що торкнувся екрана носом. — Вони з глузду з’їхали? Вони просто стоять.

Келлі, яка стояла позаду, нічого не відповіла. Вона мовчки спостерігала за екраном.

— Хотіла б там опинитися, Кел? — сказав Арбі.

— Стули пельку, — відповіла Келлі.

— Ні, вони не божевільні,— сказав Малкольм по радіо, дивлячись на монітор приладової панелі. «Експлорер» рвонувся вниз стежкою, прямуючи до східного сектора острова. Торн був за кермом. Сара та Малкольм — на задньому сидінні.

Сара сказала:

— Йому слід було б спробувати зібрати докупи свою звукову машину. Вони що, справді збираються просто там стояти?

— Так, — відповів Малкольм.

— Чому?

— Їх дезінформували, — відповів Малкольм.

Доджсон

Доджсон спостерігав, як головний тиранозавр рухався до нього. Як для таких великих тварин, вони були обережні. До них підійшов лише один з двох батьків, і хоча він робив паузи і люто ревів кожні кілька кроків, він здавався якимось на диво невпевненим, ніби його спантеличило те, що люди залишилися на місці. Або, можливо, він не міг їх бачити. Можливо, він та Базелтон зникли з поля зору динозавра.

Другий з батьків ішов позаду, наближаючись до іншого боку гнізда. Він то хитав головою, то нахиляв її, хвилюючись.

Хвилюючись, але не нападаючи.

Звичайно, ревіння динозавра, який наближався до них, було жахливим, аж кров у