Теологічно-політичний трактат - Бенедикт Барух Спіноза

Ми сказали вже вище, у V розділі, що після того, як гебреї вийшли з Єгипту, вони більше не були зобов’язані жодному праву іншого народу, але одержали можливість за бажанням встановити нові права і зайняти землі, які хотіли. Бо після того, як вони були звільнені від нестерпного гноблення єгиптян і не були віддані комусь із смертних за якимось договором, вони знову набули своє природне право на все, що могли, і кожен знову міг вирішувати, чи хоче він зберегти його, чи поступитися ним і перенести його на іншого. Отож, перебуваючи в цьому природному стані, вони за порадою Мойсея, до якого всі мали найбільшу довіру, вирішили не переносити свого права ні на кого зі смертних, але тільки на Бога. І, не зволікаючи, всі, ніби в один голос, обіцяли безумовно слухатися Бога у всіх його наказах і не визнавати іншого права, крім того, яке він сам утвердив би як право у пророчому одкровенні. І ця обіцянка чи перенесення права на Бога була зроблена таким же чином, як це ми вище збагнули про те, що відбувається у звичайному суспільстві, коли люди вирішують поступитися своїм природним правом. Адже вони в точно вираженому зобов’язанні («Вихід», 24:7) і клятві внаслідок свого природного права вільно, а не з примусу чи від страху перед погрозами, відмовилися від свого природного права і перенесли його на Бога.

Потім, щоб договір мав силу, був міцним і не було підозри в обмані, Бог ні про що не домовлявся з ними, доки вони не відчули його дивовижної могуті, яка тільки й зберегла їх і яка тільки й могла зберегти в майбутньому («Вихід», 19:4, 5). Бо через те, що вони вірили, ніби можуть бути збережені тільки могуттю Бога, вони й перенесли на Бога всю свою природну могуть самозахисту, яка, за їхніми перевісними уявленнями, можливо, походить від них самих; а відтак, і все своє право. Виходить, державою гебреїв правив тільки Бог, і вона одна відтак, внаслідок зобов’язання, по праву була названа Царством Божим, а Бог також по праву названий царем гебреїв. Виходить, і вороги цієї держави — вороги Бога, і громадяни, які хотіли б нею заволодіти, винні в образі божественної величності, і, нарешті, права держави — права й накази Бога. Тому в цій державі цивільне право і релігія, яка, як ми показали, полягала тільки в послуху Богові, були одне й те ж. Іншими словами, догмати релігії були не повчаннями, а правами і наказами, благочестя вважалося справедливістю, нечестя — злочином і несправедливістю.

Той, хто відпадав від релігії, переставав бути громадянином і за це одне вважався ворогом, а хто вмирав за віру, той вважався таким, що вмер за батьківщину. І взагалі, між цивільним правом і релігією рішуче ніякої різниці не було. І з цієї причини ця держава могла називатися теократичною, оскільки громадяни її підкорялися тільки праву, відкритому Богом. Але, щоправда, все це існувало більше в уяві, аніж у дійсності, бо на ділі гебреї, безумовно, зберегли право влади, як це буде видно з того, про що я зараз повинен сказати, а саме: із способу, яким ця держава управлялася і який я вирішив пояснити тут.

Оскільки гебреї ні на кого іншого не переносили свого права, але всі, як за демократії, відмовилися від свого права і одноголосно заявили: «Все, що Бог скаже (без усякого явного посередника), зробимо», — то звідси випливає, що вони всі за своїм зобов’язанням лишилися цілком рівними, і право радитися з Богом, приймати і тлумачити закони у всіх було однакове, і абсолютно всі однаково відповідали за управління державою. Вони, отже, з цієї причини на перший раз усі однаково приступили до Бога, щоб вислухати те, що він хотів повеліти. Але при цих перших відвідинах вони до того були вражені страхом і з таким переляком слухали мову Бога, що думали, ніби настає їхня остання година. І ось, сповнені страху, вони знову звертаються до Мойсея: «Голос його чули ми з середини огню... А тепер нащо маємо вмирати? Бо спалить нас той великий огонь! Якщо ми будемо ще далі слухати голос Господа, Бога нашого, то помремо... Приступи сам і слухай усе, що скаже Господь, Бог наш, і ти будеш говорити нам усе, що промовлятиме Господь, Бог наш, до тебе, а ми будемо слухати й виконаємо». Цим вони переконливо скасували перший договір і своє право радитися з Богом і тлумачити його веління безумовно перенесли на Мойсея. Бо тут вони не обіцяли, як раніше, слухатися всього, що Бог скаже їм самим, але того, що Бог скаже Мойсею («Повторення Закону», 5:24—27; 18:15, 16).

Мойсей, певна річ, лишився один носієм і тлумачем божественних законів, а отже, також і верховним суддею, якого ніхто не міг судити і який один у гебреїв заступав місце Бога, тобто мав найвищу величність, оскільки він один мав право радитися з Богом і передавати божественні відповіді народові та змушувати його до виконання їх. Кажу: один, бо якщо хто за життя Мойсея бажав проповідувати щось ім’ям Бога, то хоч би він був і справжнім пророком, однак вважався гідним кари викрадачем верховного права («Числа», 11:27, 28). І слід зауважити тут, що хоч Мойсея обрав народ, однак наступника він не міг обрати на підставі права, бо як тільки вони перенесли на Мойсея своє право радитися з Богом і безумовно обіцяли вважати його за божественного оракула, вони цілком втратили все право і повинні були прийняти того, кого Мойсей обрав би наступником, як коли б його обрав Бог. Якби він обрав такого, хто, як він сам, тримав би все управління державою у своїх руках, а сам мав би право радитися з Богом наодинці у своєму наметі, а отже, і право встановлювати і скасовувати закони, право вирішувати про війну і мир, відправляти послів, призначати суддів, обирати наступника, словом — право здійснення всіх функцій верховної влади, то держава була б чисто монархічною і не було б жодної іншої різниці, крім того, що монархічна держава зазвичай керується чи повинна керуватися певним чином згідно з рішенням Бога, прихованим навіть від самого монарха. Гебрейська ж — за рішенням Бога, відкритим тільки монархові. Ця різниця, звичайно, не применшує, а, навпаки, збільшує домінування і правову вищість монарха над усіма.

Між іншим, що стосується народу того чи іншого типу держави, то він однаково і в тому, і в другому є підданим і не знає божественного рішення. Бо той і інший залежать від вуст монарха й від нього тільки довідуються, що законне і що незаконне. А від того, що народ вірить, ніби монарх наказує все на основі відкритого йому рішення Бога, він насправді підкоряється йому не менше, а, навпаки, більше. Але ж Мойсей ніякого такого наступника не обрав, а залишив наступникам таке управління державою, що воно не могло бути назване ні народним, ні аристократичним, ні монархічним, але теократичним. Бо право тлумачення законів і повідомлення відповідей Бога було в одного, а право і влада управління державою (за законами вже поясненими і відповідями вже повідомленими) були в іншого («Числа», 27:21).

А щоб легше це зрозуміти, я опишу по порядку