Нарис історії України. Том 2 - Дмитро Іванович Дорошенко

Карла до уложення пляну через облогу Полтави притягти московську армію й змусити її до рішучого бою. Цей бій дійсно стався 27 червня 1709 року, один із важніших своїми наслідками боїв не тільки для сходу, але й для цілої Европи. Сили противників були нерівні, по новітнім обрахункам, зробленим шведськими дослідниками, шведи мали всього 18.000 здатного до бою війська з 30 гарматами супроти 40.000 москалів при 72 гарматах. Українські частини, які були в обох таборах, так само й ріжні нерегулярні відділи в московській армії не входять у обрахунок. Високі бойові прикмети шведських військ урівноважували неоднакову чисельність ворожих військ, але в особі царя Петра Карл XII мав собі гідного противника, котрий добре використав увесь попередній досвід, усі свої колишні невдачі: московська армія була вже не та, яку десять років перед тим так легко розгромив Карл під Нарвою. Та нещастям для шведів було те, що сам король не міг командувати військом у день рішучого бою. За десять день перед тим Карл об'їздив місцевість і дуже необережно наблизився до ворожих позицій; його серйозно поранено в ногу, й він уже не міг сам кермувати боєм та здав головну команду ґенералові Реншільдові. А цей наробив фатальних помилок і, не зважаючи на свою хоробрість, шведи програли битву. Хоч вони втратили всього 5.000 людей і могли доволі спокійно відступати до Дніпра, але справа була безповоротно програна. Петро, захоплений своїм успіхом, дав змогу ворогам відступити. Але, дійшовши до Переволочної, шведська армія й українські відділи Мазепи мусіли зупинитись, бо всі засоби для переправи були знищені москалями ще раніше. Тимчасом наспіла погоня. Шведські генерали умовили Карла переправитися через Дніпро й тікати до Туреччини. Разом із ним тікав і Мазепа. Виснажена шведська армія капітулювала, а українці, яким пощастило втекти від московської помсти, разом із своїм гетьманом знайшли притулок на турецькій території.

Мазепа не довго пережив полтавський погром. Агенти царя ввесь час старалися підкупити за величезні гроші турецьких правителів, щоб вони видали Мазепу цареві. Турки залишилися вірні заповітові свого Корана — не видавали втікачів, які шукають у них охорони, й не видали старого гетьмана на люту, помсту жорстокого царя. Але сили його не витримали, й він помер 22 серпня 1709 року в Бендерах. Тіло його було поховане в православному манастирі в Галаці. Одначе з смертю Мазепи справа його ще не закінчилася. В нього знайшлися енерґійні наслідники.

За Мазепою пішло багато козацької старшини. Спочатку вся ґенеральна старшина й майже всі полковники опинилися в його таборі. Згодом, коли показалося, що справа успіху шведів дуже сумнівна, дехто покинув Мазепу й явився до царя, прохаючи амнестії. Цар усіх приймав охоче й залишав на їх посадах, не вживаючи ніякої кари аж до самої полтавської битви. Після неї, коли Петро почув себе нарешті міцно, він почав арештовувати всіх тих, хто являвся тепер до нього й судити за «зраду». Одначе найліпші люди пішли за Мазепою на вигнання. За Мазепою пішли на еміґрацію: ґенеральний обозний Іван Ломиковський, ґенеральний бунчужний Федір Мирович, ґенеральний осавул Григорій Герцик, полковник прилуцький Дмитро Горленко, ґенеральний бунчужний Іван Максимович, старшини Клим Довгополенко, Нахимовський, Третяк та інші. Вони рішили продовжувати акцію, шукаючи опертя на татарську й на турецьку поміч, якої добивався для себе також і король Швеції. Реальною силою українських емігрантів було запорозьке військо, кілька тисяч людей, яким татарський хан дав місце в своїх володіннях, але число його все збільшувалося втікачами з України. На чолі української еміграції стояв ґенеральний писар, себто канцлер Мазепи й його найближчий співробітник Пилип Орлик.

Орлик походив із значної чеської фамілії, яка виемігрувала по Білогорській битві до Польщі. Він народився в місті Ошмяні недалеко від Вільни, але в молодих літах вибрався на Україну й навіки звязав свою долю з долею своєї нової батьківщини. Він скінчив київську Академію і вступив на службу до канцелярії київського митрополита. Звідси він перейшов до гетьманської канцелярії й, як людина дуже здібна й освічена, скоро зробив видатну каріеру. Вже на початку 1700-х років Орлик став ґенеральним писарем. Він визначався літературним хистом, видав кілька панегіриків у честь Мазепи латинською й польською мовою й залишив після себе широкий щоденник, який провадив протягом 20 років на еміграції.

5 травня 1710 року козацька рада в Бендерах вибрала Орлика гетьманом. Він був визнаний зараз же шведським королем і турецьким султаном. З шведським королем заключено спеціяльну умову, в якій він зобовязувався не складати зброї доти, доки Україна не буде звільнена зпід московського панування. Але найцікавіший той договір, що його склав сам Орлик із своїми виборцями та запорожцями. Це мала бути конституція тої самостійної української держави, за яку боровся Орлик і його однодумці. Вона цікава, як показчик того рівня політичної думки, якого досягнули українські діячі з кругів Мазепи й Орлика.

Договір починався з урочистої деклярації, що «Україна обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування»; далі йшов основний статут державного устрою України. «Гетьманське самодержавство», як сказано було в договорі, мало бути обмежене ґенеральною радою, яка складалася з ґенеральної старшини, полковників і виборних депутатів від кожного полку. Гетьман мусів радитися з ними «о всяких ділах публичних». Крім того тричі на рік мав збиратися сойм із полкової й сотенної старшини, депутатів і послів від запорозького війська. Установлювався строгий розділ між державним скарбом і сумами, які були в особистому розпорядженні гетьмана. Мала бути переведена ревізія захоплених старшиною земельних маєтків, мали бути скасовані всі тягарі, накладені на селянство, заборонялося чинити утиски сільському населенню, брати в людей підводи, ставити військо на постій і т. д. Касувалися так ненависні народові державні монополі, оренди й відкупи, ярмаркові податки та інші тягарі. Взагалі ціла конституція перейнята дуже ліберальним і демократичним духом, що ставить її в ряди найінтересніших памяток політичної думки того часу в цілій Европі.

Але далеко тяжче, ніж скласти, було перевести цю конституцію з життя. На що міг рахувати Орлик? Насамперед він рахував на чужоземну поміч. Зараз по своєму виборі він заключив договір із кримським ханом. Хан зобовязувався допомогти визволити зпід московської влади Україну, при чім малося відірвати від Москви також і Слобідську Україну, себто пізніші Харьківську й Воронізку губернії, заселені українцями. Рахував Орлик також і на спочуття самого українського населення, змученого й озлобленого московським терором під час перебування шведів на Україні. До Орлика й до запорожців прибувало з України багато втікачів, які палали бажанням помсти за свої кривди й за