Вступ до психоаналізу - Зигмунд Фрейд

і при неглибокому спостереженні може видатись, що від нормальних дій його відрізняє тільки певна надмірна ретельність виконання. Але, придивившись ближче, можна помітити, що той покрив раціональності закороткий, що в церемоніалі є приписи, які виходять далеко за межі раціональних обґрунтувань, а то й прямо суперечать їм. Як мотив для своїх нічних засторог наша пацієнтка висуває твердження, що для сну їй потрібний спокій і тому слід усунути всі можливі джерела шуму. Для досягнення цієї мети вона виконує дві дії: дзиґарі у своїй кімнаті зупиняє, а решту годинників виносить, не лишаючи навіть свого невеличкого наручного годинника на тумбі біля ліжка. Горщики з квітами та вази розставляє на письмовому столі так, щоб уночі вони часом не впали, не розбились і не порушили її сну. Пацієнтка знала, що всі ці заходи можна лише нібито виправдати потребою створення тиші, бо малого годинничка не чути навіть тоді, коли він лежить на тумбі біля ліжка, а з досвіду всі ми знаємо, що розміряне цокання дзиґарів не порушує сну, а навпаки, сприяє засинанню. Пацієнтка також розуміла, що її страх, мовляв, горщики з квітами і вази, коли їх лишити на своєму місці, вночі самі собою впадуть і розіб’ються, нічим не обґрунтований. А щодо решти вимог церемоніалу вже не можна було посилатись на доконечність тиші. Здається, навпаки, вимога, щоб двері між її кімнатою і спальнею батька-матері зоставалися прочинені, — її виконання дівчина забезпечувала тим, що ставила на порозі найрізноманітніші речі, — створювала умови для виникнення додаткових джерел шуму. Але найважливіші приписи стосувалися самого ліжка. Подушка в головах ліжка мала не торкатися дерев’яного бильця. Маленьку подушку зверху на ту велику можна було покласти не інакше, як тільки так, щоб вона утворила ромб; свою голову дівчина клала точно по діагоналі того ромба. Ковдру-перину перед укриванням слід було струсити так, щоб усе пір’я збилося до ніг; проте після цього пацієнтка ніколи не забувала руками розгладжувати утворений горб, знову розправляючи пір’я.

Дозвольте мені проминути інші, часто вкрай дріб’язкові подробиці цього церемоніалу: вони не навчать нас нічого нового й заведуть дуже далеко від нашої мети. Але не думайте, ніби все те діялось так гладенько: завжди з’являлася тривога, що не все зроблене так, як слід; усе треба було перевірити, переробити, сумніви виникали у зв’язку то з однією, то з другою засторогою, і наслідком було те, що минала одна, а то й дві години, протягом яких дівчина й сама не могла заснути, і не давала спати переляканим батькові-матері.

Аналіз цих мук відбувався не так просто, як аналіз нав’язливих дій нашої першої пацієнтки. Я мусив розмовляти з дів­чиною натяками або висував припущення щодо можливого тлумачення, та вона щоразу або рішуче заперечувала їх, або сприймала зі зневажливим сумнівом. Але після цих перших заперечних реакцій настав час, коли вона сама почала вивчати запропоновані їй можливі варіанти, підбирала до них асоціації, пригадувала давніші події, з’ясовувала взаємозв’язки, аж поки, зрештою, погодилася з усіма тлумаченнями, виробивши їх самостійно. Поки це відбувалось, дівчина дедалі більше нехтувала дотримання нав’язливих застережних заходів і ще до кінця лікування зреклася всього ритуалу. Ви повинні знати, що аналітична робота, як ми її провадимо сьогодні, абсолютно не допускає послідовного зосередження уваги на поодиноких симптомах доти, доки їхнє значення буде цілком з’ясоване. Ми радше змушені раз у раз полишати конкретну тему, маючи певність, що знову підступимо до неї у зв’язку, проте, вже з чимсь іншим. Тому те тлумачення символів, яке я вам зараз викладу, є синтезом результатів, на здобуття яких, з огляду на перерви для роботи з іншим матеріалом, пішли тижні та місяці.

Наша пацієнтка почала розуміти, що ввечері вона позбувається у своїй кімнаті годинників як символів жіночих геніталій. Годинник, про який ми знаємо, що він може мати й інші символічні значення, починає відігравати роль символу жіночих геніталій завдяки своїй пов’язаності з періодичними процесами та регулярними інтервалами. Жінка може, наприклад, хвалитися, що її менструації не менш регулярні, ніж хід годинника. Але в цьому випадку страх нашої пацієнтки звернений насамперед на те, що цокання годинника може порушити її сон. Цокання годинника можна порівняти з пульсацією клітора під час сексуального збудження. Через оце відчуття, що стало для неї таким прикрим, вона й справді не раз прокидалася серед ночі, і тепер страх перед ерекцією клітора виявлявся у вимозі, щоб з її кімнати забирали на ніч усі годинники, які ходять. Горщики й вази, як і будь-який посуд із заглибиною, — теж жіночі символи, отже, засторога, щоб вони не впали вночі й не розбилися, також не позбавлена цілком певного значення. Всі ми знаємо досить поширений звичай розбивати горщик чи тарілку під час заручин. Кожен із присутніх бере собі скалку, і цей шлюбний звичай, зародившись, мабуть, у період моногамії, символізує зречення будь-яких претензій на наречену. З цим фрагментом свого церемоніалу дівчина пов’язала один спогад і кілька асоціацій. Колись у дитинстві вона впала зі склянкою чи то чашкою в руці й порізала собі пальця, сталася сильна кровотеча. Коли вона підросла і дізналась, як відбуваються сексуальні стосунки, в її душі зародився страх, нібито весільної ночі в неї не буде кровотечі і виявиться, що вона не незайманка. Отже, її застороги, щоб часом не розбилась яка ваза, означають відкидання всього комплексу, пов’язаного з незайманістю та кровотечею під час першого сексуального контакту, відкидання страху перед кровотечею, і страху, що кровотечі не буде. Тобто ці застороги мають, по суті, тільки дуже далекий зв’язок зі страхом перед можливим шумом.

Головне значення всього церемоніалу з’ясувалося тоді, коли дівчина раптом зрозуміла припис, щоб подушка на ліжку не торкалася бильця. Подушка, сказала вона, завжди означала для неї жінку, а пряме дерев’яне бильце — чоловіка. Тож вона хотіла — слід зауважити, з допомогою магічного обряду — відокремити чоловіка від жінки, тобто тримати своїх батька-матір порізно, не давати їм здійснювати сексуальні стосунки. Раніше, коли ще не виробився церемоніал, дівчинка досягала своєї мети куди безпосереднішим способом. Вона вдавала страх або ж використовувала притаманну їй схильність до страху й не давала зачинити двері зі своєї кімнати до кімнати батька-матері. Ця вимога збереглась і в її теперішньому церемоніалі. Таким чином дівчина створювала собі можливість підслухати батька-матір: одного разу, скориставшись нею, вона на довгі місяці заробила собі безсоння. Невдоволена перешкодою, яку сама й ставила перед батьком-матір’ю, донька від часу до часу залізала навіть у ліжко до них і вкладалася спати між ними. Тоді «подушка» і «дерев’яне бильце» справді були відокремлені одне від одного. Нарешті, підрісши і вже не маючи змоги вигідно розміститись у ліжку між батьком і матір’ю, наша пацієнтка досягала того самого, свідомо симулюючи страх, тож мати була змушена мінятися з нею ліжком і відступати їй своє місце біля батька. Ця ситуація, безперечно, стала зародком тих фантазій, вплив яких відчутно в церемоніалі.

Якщо подушка правила за жінку, то й струшування ковдри-перини, аж поки все пір’я опинялося внизу, утворивши опуклість, теж мало значення. Це означало, що жінка вагітніє, але пацієнтка не забувала ту вагітність ліквідувати, бо вже довгі роки, як у неї зародився страх, що сексуальні стосунки батька-матері призведуть до народження другої дитини і в неї з’явиться суперник. З другого боку, якщо велика подушка