Крах Симона Петлюри - Данило Борисович Яневський

Наведімо лише декілька прикладів нічим не обґрунтованих, ніяк і ніким не контрольованих виплат: міністру продовольчих справ – 50 млн крб. «на заготовки для населення немонополізованих продуктів» (31 грудня), 50 млн крб. – міністру внутрішніх справ «для задоволення різних потреб, зв'язаних з евакуацією» (2 лютого), 40 млн крб. – «для продовольчих операцій Галичини, Буковини та Холмщини» (18 січня), 37 млн 400 тис. крб. – «на допомогу українським видавничим організаціям» (12 лютого), 10 млн крб. – «6 розпорядження краевого комісара Холмщини О. Ф. Скоропис-Йолтуховського» (29 січня), 2 млн крб. – «для негайної допомоги єврейському населенню, яке постраждало від погромів» (20 січня). Перепала копійка і дипломатам: бюджет дипмісії до США на 6 місяців ухвалили у сумі 1 471 400 крб. (6 січня), 3-місячний бюджет дипмісії у Франції у сумі 3 228 340 крб. (6 січня) та 958 830 крб. (17 січня) і університету Св. Володимира, «на забудову» якого відпустили 1 млн. крб., а на ремонт – 87 500 крб. Аби в подальшому не розмінюватися на дрібниці, ухвалили заснувати «фонд для видавання грошових допомог» при Директорії (9 лютого) та дозволили міністру фінансів «випустити грошових знаків» на суму 8 млрд грн. (12 лютого), хоча 27 грудня цей добродій уже дістав «право» емітувати папірців «на суму 3 500 000 000 карбованців».[318]

Ключовим питанням так званої «української національної революції» було питання якраз не національне, а соціальне. Якщо зовсім точно – аграрне.

Відповідний проект РНМ обговорила 6 січня, а остаточно ухвалила за день – 8-го. Загальна ідея другого видання націонал-соціалістичного земельного закону за підписами Чехівського та Шаповала, – це маніакальна, злочинна, антигуманна ідея скасування приватної власності на землю та передання «верховного порядкування і розпорядження всіма землями, з їх водами, лісами, надземними і підземними багацтвами <…> верховній владі Української Народної Республіки»[319], якою на той час була Директорія невідомо чого. Унікальність цього рішення полягала в тому, що вперше в цивілізаційній історії цієї частини земної кулі було скасовано основний принцип, на якому ця цивілізація розвивалася впродовж попередніх тисячоліть. Позбавивши людей права на приватну власність, у першу чергу на землю, яка давала основний обсяг ресурсів для людського розвитку, українські націонал-соціалісти взагалі, Чехівський та Шаповал персонально, зруйнували основу розвитку як народу, так і окремої людини. Саме вони зробили вирішальний внесок у становлення на території нашої Вітчизни людоїдського більшовицького режиму – ленінська банда прийшла на все готове.

Деякий інтерес урядовців було спрямовано на питання розвитку «національної» культури. Наприклад: «на подорож до Парижа та інших країн Західної Європи» Української республіканської капели видали на 1919 р. аж 1 184 500 крб. та 1 142 500 франків (23 січня); видали 200 тис. крб. на «улаштуванни друкарні Кам'янець-Подільського державного українського університету» (5 лютого); ухвалили доповідь міністра освіти «про українські написи на кінематографічних фільмах в УНР» (24 січня), закрили відому 1-шу Київську чоловічу гімназію (відкрита 1813 p.), ухваливши утворити замість неї Українську гімназію ім. М. Костомарова (26 січня), ухвалили законопроект про управління освітою в УНР (8 лютого). Устигли втрутитися і в церковні справи, зокрема розглянули питання (результат невідомий. – Д. Я.) «про розв'язання шлюбів, освячених православною церквою» (22 лютого) та затвердили бюджет посланцеві УНР в Константинополі «на командировки до східних патріархів» у сумі 250 тис. крб. (17 січня), а також ухвалили:

– задовольнити «грішми китайських робочих, які працювали на Південно-Західному фронті» (25 грудня),

– призначити пенсію у сумі 3000 крб. на рік батькам помічника одеського коменданта, «забитого більшовиками» (26 грудня),

– «негайно» перевезти гроші з Німеччини (26 грудня),

– звільнити від податків українські театри (26 грудня),

– проект «закону про губерніальних та повітових лісничих» (5 лютого),

– тимчасові штати Вінницької психіатричної лікарні (9 лютого),

– поділити Радомишльський повіт Київської губернії на два повіти (10 січня),

– збагатити світове правознавство, ухваливши post factum закони, «переведені Директорією»,

– повідомити «військового міністра про необхідність його присутності в Раді Міністрів» (6 лютого).[320]

Усе це, з дозволу сказати, «державотворення» у виконанні уряду Чехівського тривало аж до 26 січня, коли добродії міністри «прийняли до відома» заяву про відставку з посади прем'єра та міністра закордонних справ. 29-го РНМ «ухвалила податися на демісію, не припиняючи ні на одну хвилю праці як в Раді Міністрів, так і по міністерствах до утворення Кабінету», ухвалили евакуацію «з міста Києва українських діячів і інституцій», а впродовж двох наступних днів вирішили продовжити «всю працю» свою у Вінниці (30, 31 січня). Остаточно «повноваження» цього «уряду» були припинені «Наказом Директорії УНР» від 31 січня, а фактично закінчилися «13 лютого б. р. о 12 год. ночі».[321]

Усі урядові «рішення» та жадання жодних позитивних політичних наслідків для української сторони не мали і мати не могли. Причин було принаймні чотири.

Перша. Населення підросійської України ніколи режим УНР як такий не підтримувало. Позиція міського населення, всіх так званих «національних меншин» та заможної частини національного «українського» села самозрозуміла. Вони не могли підтримати режим націонал-соціалістичних експериментаторів тому, що були приречені