Крах Симона Петлюри - Данило Борисович Яневський

Євген Архипенко (1884—1959), міністр земельних справ. Народився в м. Кагарлик. Один із лідерів Української народно-республіканської партії, заснованої наприкінці 1918 р., до якої належав і керівник міністерства шляхів П. Пилипчук (у тому ж уряді). УНРП відіграла керівну роль в організації заколоту Оскілка 29 квітня 1919 р. У 1919—1920 рр. – міністр в урядах Мартоса та Прокоповича. З 1921 р. – на еміграції. Помер у ФРН.

Олександр Шаповал.

Кость Мацієвич (1873—1942), міністр закордонних справ. Народився в с. Деремезна Васильківського повіту Київської губернії. У 1894-му закінчив Київську гімназію. 3 1895 р. – лідер київської «Студентської громади». 1897 р. закінчив Ново-Олек-сандрівський інститут сільського господарства (Польща). З 1899-го – земський діяч, агроном на Полтавщині. У 1908—1912 рр. відбував тюремне покарання за участь в антидержавній діяльності. 1916 р. на запрошення князя Львова очолив економічний відділ Всеросійського союзу земств. Із 1917 р. – член УЦР та Малої Ради від УПСФ, товариш генерального секретаря земельних справ. Рішуче засудив аграрну реформу УЦР: «Аграрний терор і руїна в сільському господарстві України, – заявив він, – виникли внаслідок проголошення III Універсалом ідеї примусової соціалізації землі». Член делегації УНР на переговорах у Бресті-Литовську. В 1918 р. активно працював з Петлюрою у Всеукраїнському земському союзі. Член УНСоюзу. З травня 1919-го до 1923 р. – посол УНР у Румунії (радник посольства – І. Фещенко-Чопівський). Масон. Помер у Празі.

Іван Фещенко-Чопівський.

Аналіз відомих біографічних даних членів КНМ УНР дозволяє сформулювати гіпотезу про відсторонення від ухвалення політичних та військових рішень в УНР групи Винниченка та перебрання всіх важелів впливу групою Петлюри – Андрієвського – Коновальця. З 7 членів Кабінету Шаповал був провідним членом УПСС, яку в Директорії представляв Андрієвський. Архипенко натомість представляв партію – політичного союзника самостійників-соціалістів. Федак, галичанин за походженням, увійшов до Кабінету за умовною «квотою» ЗУНР та Петрушевича. Мацієвич та Фещенко-Чопівський, правдоподібно, увіходили до однієї ложі з Петлюрою. Щодо Чижевського можна висловити обережне припущення (враховуючи місце народження та політичну кар'єру батька) – в уряді представляв групу Петлюри.

Справу остаточного усунення від важелів впливу колишніх партійних побратимів з-поміж чільників УПСР та УСДРП довершив підписаний 24 лютого «Закон про утворення посади Наказного отамана Народної Республіканської армії (НРА) та про обсяг прав та обов'язків Головного отамана, Наказного отамана та військового міністра». Зміст закону простий: на Головного отамана покладалися функції Верховного головнокомандувача, на отамана Наказного – функції головнокомандувача. При цьому Наказний отаман підлягав Головному, а через нього – Директорії. Можна сказати і простіше: від 24 лютого 1919 р. головнокомандувач НРА підлягав Петлюрі як Головному отаману, а через нього – Петлюрі – як Директорії УНР За військовим міністром залишили функції головного армійського інтенданта.[334]

Про зміну внутрішньополітичних пріоритетів повідомили публічно – листівкою Центрального інформбюро при Директорії. На відміну від ультрабільшовицьких, екстремістських гасел короткої Винниченкової доби, тут містилися пункти, які інакше як «контрреволюційними» не назвеш. Так, з одного боку, в тексті містилися ідеологеми доби антигетьманського повстання – про необхідність ліквідації ліберально-буржуазного режиму, реквізиції поміщицької землі і передачу її безземельним селянам та запровадження робочого контролю. З іншого боку, прямим текстом говорилося про необхідність «передати власть народові та його виборним людям, повернувши назад демократичні думи та земства» (п. 4), «вернути людності право збиратися, говорити, видавати газети» (п. 9) та «якомога швидше скласти кабінет народних міністрів та організувати Передпарламент із народних делегатів для обміркування і видання законів про землю, про Установчі збори та про інші громадські справи» (п. 10). На цьому не зупинилися. 15 березня за підписами Остапенка та Архипенка було опубліковано «Постанову про тимчасове користування землею на 1919 р. (підкреслення наше. – Д. Я.)».[335]

Але ці вербальні модифікації на реальний стан справ ніякого впливу не мали: в конкретних обставинах місця та часу уряд був змушений діяти відповідно. Отже, 9 березня «на зміну та доповнення вже існуючих законів» ним було ухвалено «Закон про хлібну повинність», тобто запроваджено продрозкладку. Заразом, за відсутністю предмета діяльності, об'єднано мінхарчсправ та мінторгпром в одне відомство.[336]

Іншими проблемами, якими почав перейматися новий уряд, були, зокрема, такі:

– доповідь прем'єр-міністра «в справі евакуації міністерств з м. Вінниці» (22 лютого),

– про розташування міністрів та міністерств у Рівному (4 квітня),

– встановлення добової платні лікарям мобілізаційних комісій у сумі 54 крб. (6 квітня),

– «законопроект про організацію військово-морських сил на побережжі Чорного моря» та «призов до фльоти громадян Наддністрянської України» (підкреслено нами. – Д. Я.) (8 квітня),

– ухвалення законопроекту «про обов'язкове навчання всіх дітей шкільного віку України» (9 квітня).

У царині зовнішньополітичній уряд або «приймав до відома» відповідні дипломатичні свдчення, або відряджав кудись якісь делегації, наприклад:

– «прийняли до відома» доклад прем'єра Остапенка «в справі переговорів в Одесі» та «телеграми голови місії до совєтської Росії п. Мазуренко від 20 та 21 лютого ц. р.» (22 лютого, зміст доповіді та телеграм невідомий. – Д. Я.),

– «прийняли до відома» інформацію голови уряду «про внутрішнє і зовнішнє становище України» (25 лютого, зміст повідомлення невідомий),

– організаційне питання діяльності делегації на Мировій конференції в Парижі (4 квітня),

– вирішено «вжити негайних заходів для налагодження добросусідських відносин з Румунією» (6 квітня),

– делегувано до Тернополя заступника голови РНМ та держсекретаря «на державну нараду з представниками, делегованими від