Основи загальної психології. Том I - Оксана Василівна Полозенко

1. В лабиринтах психологии личности: Мир психических явлений / Авт. — сост. А.В. Тимченко, В.Б. Шапарь. — Х.: Прапор, 1997. — С. 69–122.

2. Грановская Р.М. Злементы практической психологии. — СПб.: Речь, 2003. — С. 31–52.

3. Маклаков А.Г. Общая психология: Учебник для вузов. — СПб.: Питер, 2005. — С. 200–233.

4. Немов Р.С. Психология: Ученик для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3-х кн. — Кн. 1: Общие основи психологии. — М.: Владос, 2001. — С. 181–200.

5. Психологія / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук. — К.: Либідь, 2003. — С. 185–216.

6. Пашукова Т.І., Допіра А.І., Дьяконов Г.В. Практикум із загальної психології / За ред. Т.І. Пашукової. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. - 204 с.

7. Практикум по общей психологии: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов / Под ред. А.И. Щербакова. — М.: Просвещение, 1990. — С. 136–162.

8. Психологический словарь / Под общей ред. Ю.Л. Неймера. — Ростов н/Д: Феникс, 2003. - 640 с.

9. Психология. Учебник. / Под ред. А.А. Крылова. — М.: Проспект, 1999. — С. 51–53, 102–112.

10. Романов К.М., Гаранина Ж.Г. Практикум по общей психологии. Учеб. пособие / Под ред. К.М. Романова. — М.: Изд-во Московского психолого-социального ин-та; Воронеж: Изд-во НПО МОДЗК, 2002. — С. 134–150.

11. Трофимова Н.М., Поленякина Е.В., Трофимова Н.Б. Общая психология: Практикум. — СПб.: Питер, 2005. — С. 56–60.

12. Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. (у трьох книгах) / Упорядники

B. Яременко, Є. Федоренко. — Кн. 2. — К.: Рось, 1994. — С. 47–68, 514–533.

Список рекомендованої літератури

1. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии: Информ. — метод. пособие к курсу «Психология человека». — М.: Педагогическое общество России, 2001. — С. 135–158.

2. Годфруа Ж. Что такое психология: В 2-х т. Изд. 3-е, Т. 1., М.: Мир, 2004. — С. 186–222.

3. Грановская Р.М. Психология в примерах. — СПб.: Речь, 2007. -

C. 20–28.

4. Дрозденко К.С. Загальна психологія в таблицях і схемах: Навч. посібник. — К.: ВД «Професіонал», 2004. — С. 92–97.

5. Развитие личности ребенка / Н. Ньюкомб. — Спб.: Питер, 2003. -

С. 136–145.

6. Степанов С. Популярная психологическая знциклопедия. — М.: Изд-во Зксмо, 2003. - 640 с.

7. Столяренко Л.Д. Основи психологии. 17-е изд. Учеб. пособие — Ростов н/Д: Феникс, 2007. — С. 132–150.

1. Поняття про уяву та її роль на ранніх етапах розвитку культури.

2. Функції уяви.

3. Основні характеристики уяви.

4. Види уяви.

5. Прийоми створення уявних образів.

6. Розвиток уяви.

Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Виникнення та розвиток людської уяви спричинені необхідністю існувати та діяти в середовищі з неповною інформацією та потребою змінювати ті чи інші предмети довкілля.

Уява — це психічний процес створення людиною нових образів на підґрунті її попереднього досвіду.

З найдавніших часів уява сприймалася як природна якість людини, дана їй від природи, поряд з вродженою здатністю бачити, чути, спостерігати, міркувати тощо. Здатність людини до уяви проявляється вже на перших щаблях розвитку культури. Виготовлення знарядь праці, будівництво житла й перших міст, що відносяться ще до епохи неоліту, свідчать про те, що первісні конструкції не тільки опиралися на наявний досвід використання природних явищ, але й мали характер пошуку здійснення нових планів, які народилися спочатку в уяві їхніх творців.

Виготовлення зрубу, стіни, вертикальних стовпів з покладеної на них горизонтальною опорою дослідники ранніх архітектурних форм прирівнюють за своїм значенням до створення колеса, що стало мірилом творчої здатності людини.

Найбільш яскраво здатність людини до уяви на перших щаблях розвитку суспільства виявилася в мистецтві. Так, учені вважають, що образотворче мистецтво своїми коріннями сягає в епоху верхнього палеоліту (30–10 тис. років до н.е.). Уже перші наскальні малюнки, декоровані кістяні предмети, прикраси, зброя, які відносяться до ориньякської, солютрейської і мадленської археологічної культури (25–10 тис. до н. е.) виражали враження первісних людей від життя, від конкретного предмета або тварини. Вони «реалістичні», хоча найчастіше були виконані не з натури, а по пам’яті, тобто на основі накопиченого досвіду, відтвореного за допомогою уяви.

Важливо відзначити, що наскальні зображення не примітивні, а, як правило, виконані на високому рівні художньої й технічної

майстерності. Цей факт послужив підставою для висловленої вченими точки зору, відповідно до якого древні зображення Зв’язані не тільки з релігійними культами й магічними діями, а й з естетичною потребою у творчості. Реалізація цієї потреби за допомогою образного мислення й відповідної практичної діяльності виявляє досить розвинену в людини здатність образного бачення й образного відтворення дійсності, дає уявлення про той складний психічний процес, з яким зв’язане формування структур пізнання.

Якщо спробувати змоделювати творчий процес художника найдавнішої епохи, то з’ясується наступне. В основі творчості лежать отримані раніше життєві уявлення (спостереження, досвід): уже найперші зображення предметів, тварин і людей цілком пізнавані й порівнянні з дійсністю. Однак творча діяльність має й «невидимі параметри», до числа яких відноситься й уяву,