Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію - Борис Джонсон
Певним чином він був архаїчний у своїй позиції — керований жагою слави та визнання і в страху осоромлення перед громадськістю, проте у цій суміші було чимало постхристиянської вини. Хоч би який був склад пального, двигун Черчилля ідеально порався з урядовими труднощами. Він був воїном Вайтголлу і людиною деталей, часом просто нестерпною.
У Скарбниці Черчилль часом опікувався такими дрібницями, як питання вартості телеграм, що надсилалися Форин-офісом. Повернувшись у 1939 році до Адміралтейства, він робив запити про кількість бушлатів, що розподіляли екіпажам по окремих кораблях. Взяв собі до голови, що замість гральних карт на суднах Королівського морського флоту морякам слід замовити нарди.
Якщо бажаєте приклад його любові до «дрібничок» (у вигляді надиктованих урядових послань, які він продукував десятки на день), то погляньте на приголомшливий документ, який висить у Чартвеллі на стіні у рамці. Це його запальна відповідь на, здавалося б, дуже стриману пропозицію Форин-офісу про визнання назв, які громадяни дають своїм містам.
Особиста пам’ятна записка прем’єр-міністра
Серійний номер: M 387/5 A
МІНІСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СПРАВ І У СПРАВАХ СПІВДРУЖНОСТІ НАЦІЙ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ
1. Із принципом, описаним у пункті «A», категорично не погоджуюсь. Я не вважаю, що назви населених пунктів Англії, котрі були визнані поколіннями мешканців, варто змінювати задля задоволення примх іноземців, що проживають у тих регіонах.
Там, де назва не має виняткового значення, потрібно дотримуватися місцевих звичаїв. Однак назву Константинополь не слід відхиляти, втім, для дурних людей можна дописувати у дужках — Стамбул. Що ж до Ангори, давно знайомої нам завдяки породі ангорського кота, усією своєю владою стоятиму проти її деградаційної назви Анкара.
2. Варто нагадати, до речі, про лиху долю, яка завжди спіткає народи, що змінюють назви своїх міст. Удача по праву не терпить тих, хто порушує традиції та звичаї минулого. Допоки моє слово має вагу в цьому питанні, назва Анкара буде під забороною, за винятком випадків із поясненням у дужках. Якщо ми не будемо відстоювати своєї позиції, то вже за кілька тижнів від нас вимагатимуть називати Леґхорн90 — Ліворно, а на BВС вимовлятимуть Парі замість Париж. Іноземні еквіваленти було вигадано для англійців, а не англійців — для іноземних назв. Пам’ятна записка набуває чинності із дня Св. Джорджа.
ВСЧ
23.04.45
І погляньте на дату: німці досі борються, британські вояки ще гинуть — а він знаходить час, аби надиктувати комічну записку про назви міст.
А проте іноді колеги були йому вдячні за таку орлину пильність. Коли йому показали фотографії макетів британських лінкорів у Скапа-Флоу, він помітив дещо дивне: навколо їхніх димарів не було чайок. Німці могли б розгадати хитрість. Отож навкруг димарів поклали вдосталь їжі, щоб привабити птахів, — і німці, очевидно, на це купились.
Невтомність була просто необхідною від 1940 року. Черчилль обирав долю для нації. Самою тільки харизмою та силою своєї особистості він визначив, що Британії слід продовжувати боротьбу. Тим не менш, окрім як тягнути, йому доводилося й скеровувати за собою всю ту махину. Він був стронгменом, що тягне авіасмугою «Боїнг-747»; буксирним судном, яке змінює курс супертанкера. Як висловився його асистент: «Розпалювання ідей, наполегливість у просуванні пропозицій, підбурювання командувачів до атаки — це все були прояви палаючої та вибухової енергії, без якої та величезна військова машина, як цивільна, так і мілітарна, не змогла би сунути вперед так непохитно через численні перешкоди та опір».
***
Звичайно, він би не впорався без вас — маю на увазі вас, молоду секретарку, що повернулася до роботи і знову пише під його диктовку. Частиною тріумфу Черчилля було саме те, що він був здатен перетворювати людей навколо себе у власний рій, свій «завод», як він це називав. І в цілому було просто чудово працювати на такому заводі. Часом Черчилль був доскіпливим або нетерплячим, та все ж умів бути і добрим та ніжним до тих, хто йому допомагав, і навіть оплачувати їхні медичні витрати і лікарняні.
Йому потрібен був увесь цей завод для допомоги в обробці всього того обсягу даних, що він його продукував, і задля розуміння деталей. І, звісно, саме розуміння деталей дозволило йому бути й людиною з глобальної картини подій. Причиною його непереборності на тій довгій війні, що так нещасливо точилася, є володіння фактами. Він знав про реальну ситуацію в Німеччині та інтуїтивно розумів загрозу, яку становив для світу нацизм.
Постійно чути, що у ті часи його поглядам не довіряли, оскільки він раніше так часто помилявся. Здається мені, що це твердження потребує пояснень. Звісно, він припускався жахливих помилок, проте навіть до Другої світової війни існувала думка, що він частіше мав слушність, ніж хибив.
88 Джеремі Чарльз Роберт Кларксон — відомий британський автомобільний журналіст та телеведучий.
89 Семюел Джонсон (1709—1784) — літературний критик, лексикограф і поет епохи Просвітництва, що мав беззаперечний авторитет.
90 Саме так звучить назва італійського міста англійською.
Розділ 15
Гра в рулетку з історією
Вінстону Черчиллю довелося пройти крізь чимало делікатних ситуацій, у яких він міг втрапити в халепу. Насправді важко про це думати, та коли він погодився гаяти час у кафе-кондитерській Мюнхенського готелю, то й гадки не мав про ризик, на який наражався. Його майже настигла фотопам’ятка прямісінько із пекла: потиск руки, який у перспективі, імовірно, став би найбільш нищівним для його репутації.
То був липень 1932 року, і він завітав до Німеччини, аби дослідити битву під Гохштедтом91 та додати трохи барв своєму життю як нащадкові Мальборо. Він зупинився в одному з найшикарніших готелів у місті, «Реґіна Пелас», — там само, де, за збігом обставин, розміститься і Невілл Чемберлен зі своєю нікчемною делегацією, коли прибуде на саміт 1938 року.
На той час вулицями Мюнхена уже крокували паради фашистської молоді — простісінько перед готелем. Змалюйте в своїй уяві коричневі шкіряні шорти та пульсуючі стегна; маршеві — ум-па-па — оркестри і розвіювані легким вітерцем червоно-чорні стяги зі свастиками. Уявіть дівчат із осяйними усмішками, у баварських сукенках (із широкими спідницями, що щільно облягають пояс, та короткими рукавами), котрі подають глиняні кружки із пінистим пивом у бірґартені готелю, і їхнє біляве волосся, закручене дивними кільцями навколо вух.
Додайте у своїй уяві образ Черчилля, з його пожвавленими очима та грайливою зацікавленістю, який спостерігає за усім цим із відчиненого вікна, попиваючи хмелю, та обдумує побачене. Разом із ним у цій поїздці його син, журналіст Рендольф. Він заповзято бажає дізнатися більше про нацистів та знайомить батька