Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію - Борис Джонсон
Сталося так, що адмірали тремтіли, кораблі тонули, солдати гинули на берегах від кулеметних обстрілів і дизентерії, а Мустафа Кемаль (Ататюрк) постав як турецький національний герой завдяки своїй ролі у випровадженні Британської імперії. У нас немає вибору, окрім дати Дарданеллам ФАКТОР ФІАСКО у 10 балів та 10 ФАКТОРУ ЧЕРЧИЛЛЯ, оскільки все це, звісно ж, ніяк не відбулося б без його участі. А могло б спрацювати, якби довга череда карт упала так, як слід. Проте гіпнотична історія цього нещастя змусила багатьох переконатися у тому, що Черчилль не лише чинив нерозсудливо, а й був однозначно нестабільним у своєму марнославстві, своїй жазі особисто бути хоч якось задіяним у вирі конфлікту.
Одразу видно, яким вибухотривким є його его, тому що наприкінці 1919-го ми знову бачимо, як він бере участь в епізоді, що став відомий як…
Російський прорахунок
Вороже ставлення до комуністичної ідеї для Черчилля було майже безтямним. Він вважав її чумою, пошестю, духовною деформацією. Він називав більшовиків «смердючими бабуїнами». А 26 листопада 1918 року говорив своїм виборцям у Данді, що «величезними територіями цивілізація повністю винищується, поки більшовики, як зграї злісних бабуїнів, скачуть і пританцьовують поміж руїн міст та трупів своїх жертв». Змушує замислитися, що він мав проти бабуїнів.
Більшість, однак, забуває, що перші кілька років після революції 1917-го Ленін і Троцький доволі непевно утримували владу. Країну розгойдували контрреволюціонери, білогвардійці, американці, французи, японці, чехи, серби, греки та італійці і до того ж значні сили Британії, із Черчиллем, що несамовито підбадьорював їх із Воєнного міністерства.
Ставлячись спершу із осторогою, він вирішив, що війну все ж можна було виграти, і пояснив глибоко скептичному Ллойд Джорджу, що комуністи готові кинутися навтьоки. Заохочена британськими офіцерами та за підтримки і фінансування Черчилля, Біла гвардія мала значні досягнення. «Більше ніщо не вбереже більшовиків чи їхній режим», — вихвалявся Черчилль Ллойд Джорджу. На певному етапі він бажав остаточно «затиснути» ситуацію, забезпечивши британські сили новим різновидом — так, ви правильно здогадалися, — отруйного газу. У жовтні 1919-го він був у такому захваті від успіхів антибільшовицьких генералів, що мало сам не вирушив до Росії.
Квитки було заброньовано, і Черчилль уже був готовий прибути у ролі антипода Леніну, щоб прокламувати настання прекрасної демократії. Та, на жаль, усе пішло шкереберть. Троцький організував динамічну контратаку. «Я не дозволю собі бути переможеним бабуїнами!» — кричав Черчилль, та його перемогли.
Антибільшовики розбіглися. Британські сили було ганебно евакуйовано. Комуністична тиранія заявила про себе з усією серйозністю. Бабуїни зірвалися з ланцюга.
Девід Лоу, талановитий карикатурист, створив портрет Черчилля у ролі невмілого мисливця за великою здобиччю. «Він полює на левів, але додому приносить гнилі трупи котів», — було підписано під зображенням. Тими чотирма котами були: Сідней-стрит, Антверпенський прокол, Ґалліполійська помилка та Російський прорахунок.
Та чи було це аж таким прорахунком? Це був майже успіх. Антибільшовицький генерал Юденич практично досяг Петрограда, а Денікін перебував разюче близько від Москви. Якби його експедиції надали такої бажаної ним повномасштабної підтримки (і Ллойд Джордж та міністри були більш впевненими), можливо, Черчилль справді зміг би придушити комунізм у зародку і народи Росії та Східної Європи було б урятовано від 70 років тиранії: не сталося б ГУЛАГів, червоного терору, винищення куркулів та масових убивств. Можливо, Черчиллю й справді не вдалося досягти мети, та однозначно варто було спробувати.
Отож російська експедиція отримує 5 балів за ФАКТОР ФІАСКО та 10 на рахунок ФАКТОРУ ЧЕРЧИЛЛЯ. Загалом його ідея була правильною — чого, однак, не можна сказати про таке…
Плутанина в Чанаку
Цим Черчилль поклав край політичній кар’єрі Ллойд Джорджа, приніс у жертву партію лібералів, членом якої став у 1904-му, та втратив посаду.
У вересні 1922 року через загрозу британським та французьким гарнізонам на Ґалліполійському півострові з боку армій Мустафи Кемаля розгорілася криза. Гарнізони було розміщено біля Чанаккале — міста, найближчого до стародавньої Трої. Прем’єр-міністр Ллойд Джорджа був налаштований украй антитурецьки та прогрецьки і палко прагнув чогось на кшталт християнської війни з магометянами. Він гадав, Чанаккале буде чудовим приводом надавати стусанів «Джонні Турку».
Із не зовсім зрозумілих причин Черчилль вирішив зробити розворот на 180 градусів і оголосив, що Ллойд Джордж має рацію. Це було дивно, зважаючи на те, що Черчилль дотримувався, як правило, протурецької позиції, як і батько. І щодо питань зовнішньої політики, і щодо життя, чесно сказати, він не керувався жодними релігійними переконаннями. Боюсь, виходить, що єдиною справжньою причиною поборотися із турками в Чанаккале було бажання помститися за Дарданелли, стерти свій особистий психологічний шрам — не надто хороший мотив.
На щастя, обоє, Ллойд Джордж і Черчилль, примудрилися цілковито проґавити момент. 15 вересня 1922 року Черчилль дав пишний прес-реліз, у якому оголосив, що їхня військова діяльність має підтримку Канади, Австралії та Нової Зеландії — не повідомивши, однак, цю новину урядам тих країн. Вони ж бо були невдоволені й не мали жодного бажання посилати більше своїх людей на посилення натхненної Черчиллем різні у Дарданеллах.
Преса й громадськість були стурбовані. Заголовком «Дейлі Мейл» було «Зупиніть цю нову війну!», що більшою чи меншою мірою підсумовувало тодішні настрої. Консерватори вирішили, що вже досить терпіти витівки Ллойд Джорджа і Черчилля, і зібралися у Карлтон-клубі, аби висмикнути килим з-під ніг Коаліції (так народився Комітет 1922 року). Ендрю Бонар Лоу висловив думку, що Британія не може бути поліцейським для всього світу; Болдвін також піддав копняка.
Кризу розв’язали дипломатично, проте британський уряд пав, а Черчилля було виведено із гри. Мусимо дати Чанаккале скромні 4 бали за ФАКТОР ФІАСКО і п’ятірку ФАКТОРУ ЧЕРЧИЛЛЯ, тому що своє авторство він поділяв із Ллойд Джорджем. Та політичні наслідки були просто сейсмічними.
Через це подальше відновлення Черчиллем репутації здається вдвічі дивовижнішим. Поглянувши на той період (із 1922-го до 1924-го), справді розумієш, що він був якоюсь нестримною силою в британському політичному космосі, надто великим, аби затонути після знищення Ліберальної партії, надто значним, аби його ігнорували. Згодом він уже перемовлявся із Болдвіном стосовно долучення до торі, 20 років опісля того, як їх покинув. І у листопаді 1924-го — навіть попри те, що на його боці і так була більшість, — Болдвін простягнув руку 49-річному ренегату й зробив його канцлером Скарбниці. Ошелешений, Черчилль пристав на пропозицію. «Ох, і складно ж було переконати дружину, що я не жартую», — зізнавався він.
Заведено вважати, що канцлерство Черчилля