Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд
У курсі (фр.).* Загальна картина (фр.).*** Поглядом (фр.).
(Ніде більше ми не бачимо з такою {169} очевидністю, як у дискурсі Дасьє, наскільки сценічне оформлення такої tableau historique тотожне у своєму використанні пасажам та прилавкам сучасного універмагу.)
Значення «Tableau historique» для розуміння вступної фази орієнталізму полягає в тому, що вона екстеріоризує форму орієнталістського знання та його характеристики і також описує відношення орієнталіста до його предмета. На тих сторінках Сасі, де йдеться про орієнталізм, — та й будь-де у його творах — він говорить про свою працю, що вона відкрила, прояснила, врятувала велику кількість затемненого матеріалу. Навіщо? Для того, щоб подати його студентові. Бо, як і всі його вчені сучасники, Сасі дивився на наукову працю як на позитивний додаток до будівлі, яку всі вчені споруджували разом. Знання істотно полягало в тому, щоб зробити матеріал видимим, і метою картини було побудувати щось на зразок бентамітського паноптикуму. Таким чином, наукова дисципліна була специфічною технологією влади: вона надавала своєму користувачеві ( та його студентам) знаряддя і знання, які (якщо він був істориком) доти вважалися втраченими 15. І справді, словник спеціалізованої спрямованості та багатий своїми надбаннями передусім асоціюється з репутацією Сасі як провідного орієнталіста. Його героїчні зусилля вченого успішно долали, здавалося б, неподоланні труднощі; він знайшов засоби представити своїм студентам цілу галузь знання там, де раніше ніякої галузі не було. Він створив книжки, правила, приклади, — так сказав герцоґ де Бройль про Сасі. Результатом було продукування матеріалів про Схід, методів для його вивчення та прикладів, яких не мали навіть самі орієнтали 16.
Порівняно з трудами елліністів або латиністів, які працювали в тій-таки команді, труди Сасі були небувалими за своїм обсягом. Перші мали у своєму розпорядженні тексти, конвенції, наукові школи; він нічого цього не мав, а отже, мусив створювати все сам. У своїх творах Сасі був просто одержимий динамікою первісної втрати й подальшого віднайдення; його внесок у цей процес був справді дуже значний. Подібно до своїх колеґ, що працювали в інших галузях науки, він вважав, що знання — це бачення (паноптичне, так би мовити), але, на {170} відміну від них, він брався не лише ідентифікувати знання, він брався розшифрувати його, інтерпретувати і, що було найважче, зробити його доступним. Здобутки Сасі сприяли виникненню цілої галузі. Як європеєць, він мусив порпатися в орієнтальних архівах, і він міг робити це, не покидаючи Франції. Вибрані ним тексти він потім повертав туди, де вони були; але перед тим він їх полагоджував, анотував, кодифікував, упорядковував і наділяв їх коментарями. З часом Схід ставав менш важливим, аніж те, в що міг перетворити його орієнталіст; таким чином, переміщений Сасі в закрите, логічно визначене місце педагогічної картини, орієнталістський Схід втрачав після цього всяку охоту виходити в реальну дійсність.
Сасі був надто розумний, щоб залишити свої погляди та свою практику без підтримки супровідної арґументації. Насамперед, він завжди вважав своїм найпершим обов’язком розтлумачити, чому «Схід» сам по собі не зміг би вижити без європейського смаку, розуму або терпіння. Сасі обстоював корисність та інтерес таких речей, як арабська поезія, але насправді він твердо дотримувався тієї думки, що арабську поезію треба було належно трансформувати зусиллями орієнталіста, перш ніж оцінювати її. Причини такого підходу були широко епістемологічними, але вони містили в собі також орієнталістське самовиправдання. Арабська поезія створювалася абсолютно чужими (для європейців) людьми в абсолютно інших кліматичних, суспільних та історичних умовах, аніж ті, які були відомі європейцям; крім того, така поезія живилася «опініями, упередженнями, віруваннями, забобонами, які ми можемо осмислити лише після тривалого й нелегкого студіювання». Та навіть у тому випадку, коли людина проходить через усі суворі етапи спеціальної підготовки, велика частка описових сцен у арабській поезії залишиться незбагненною для європейців, «які досягли вищого ступеня цивілізації». Але й те, що ми спроможні збагнути, має велику цінність для нас, європейців, звичних приховувати свої зовнішні атрибути, вияви своєї тілесної активності, свій зв’язок із природою. Таким чином, корисність здійснюваного орієнталістом аналізу в тому, що він робить доступним для своїх співвітчизників значний діапазон незвичайного досвіду, а особливо цінною є створювана ним література, яка {171} ефективно допомагає нам зрозуміти «справді божественну поезію» стародавніх гебреїв 17.
Отже, якщо орієнталіст необхідний, тому що він видобуває корисні діаманти з далекої орієнтальної глибини, й оскільки Схід не можна вивчити без його посередництва, то виходить, що й писемну орієнтальну творчість не можна брати в цілому. Таким є вступ Сасі до його теорії фраґментів, яка становила неабиякий інтерес для всіх прихильників романтизму. Бо орієнтальна літературна продукція не лише цілком чужа для європейця; вона до того ж не містить у собі достатню кількість цікавих тем і не написана з «достатнім відчуттям смаку та критичним духом», щоб заслуговувати на ширшу публікацію, аніж у окремих уривках (pour mériter d’être publiés autrement que par extrait)18. Тому від орієнталіста вимагається подавати Схід лише в репрезентативних фраґментах, наново опублікованих, розтлумачених, анотованих і неодмінно в оточенні інших фраґментів. Для такої подачі необхідний спеціальний жанр — хрестоматія, і саме в ній у випадку Сасі корисність та інтерес орієнталізму представлені найбільш безпосередньо і з найбільшою користю. Найславетнішою публікацією Сасі була трьохтомна «Арабська хрестоматія» («Chrestomatie arabe»), яка розпочиналася, так би мовити, внутрішньо зримованим арабським куплетом: «Kitab al-anis al-mufid lil-Taleb al-mustafid; wa gam’I al stathur min manthoum wa manthur» («Книжка приємна й корисна для старанного учня; в ній поміщено фраґменти як поезії, так і прози»).
Антології Сасі дуже широко використовувалися в Європі протягом життя кількох ґенерацій. Хоча те, що в них подавалося, було проголошено типовим, вони цілком підпорядковані тій цензурі, яка накладалася на всі питання, що стосувалися Сходу, орієнталістом. Проте ані внутрішній порядок їхнього змісту, ані розташування їхніх частин, ані добір фраґментів ніколи не розкривають їхньої таємниці; читач має враження, що навіть якщо фраґменти не добиралися за їхньою важливістю або за їхнім хронологічним розвитком, або за їхньою естетичною красою (про фраґменти, які добирав Сасі, цього якраз сказати
