Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд
І не тільки тому, що Сасі був першим президентом Азіатського товариства (Société asiatique) (заснованого в 1822 p.), його ім’я асоціюється з початком новітнього орієнталізму; воно ототожнюється з ним тому, що його праця реально створила для потреб цієї професії повністю систематизований корпус текстів, педагогічну практику, наукову традицію і важливу сполучну ланку між орієнтальною наукою та громадською політикою. В роботі Сасі, вперше в Європі після Віденського конґресу, був застосований усвідомлений методологічний принцип, що відповідав усім вимогам наукової дисципліни. Не менш важливо й те, що Сасі завжди почувався людиною, яка стоїть біля витоків великого ревізіоністського проекту.
Живих східних мов (фр.). {166}
Він був одним із тих першопрохідців, які добре усвідомлюють свою місію, і, що уявляється більш істотним для нашої загальної тези, він виступав у своїх творах як секуляризований священнослужитель, для якого його Схід та його студенти були відповідно доктриною віри та парафіянами. Герцоґ де Бройль, один із тогочасних палких шанувальників Сасі, сказав про його наукову діяльність, що вона поєднувала в собі стиль ученого-дослідника й біблійного проповідника і що Сасі був єдиною людиною, спроможною примирити «цілі Лейбніца із зусиллями Боссюе» 13. Тому все, що він писав, конкретно адресувалося студентам (у випадку його першої праці, його «Принципів загальної граматики» («Principes de grammaire générale»), написаних у 1799 p., студентом був його власний син) і подавалося не як щось нове, а як ретельно переглянутий витяг із найкращого, що вже було зроблено, сказано або написано.
Ці дві характеристики — дидактична інтенція, яка враховувала потреби студентів, і очевидний намір повторювати вже відоме, роблячи необхідні витяги та уточнення, — мають вирішальне значення. Твори, написані Сасі, завжди передають тон людського голосу, який щось розповідає; його проза насичена займенниками першої особи, персональними оцінками, риторичною присутністю. Навіть у його найважчих для розуміння речах — як, наприклад, у науковій розвідці про нумізматику Сасанідів третього сторіччя — ми відчуваємо не так перо, що пише, як голос, що промовляє. Ключова нота його праці звучить у перших рядках присвяти своєму синові на початку його «Принципів загальної граматики»: «C’est â toi, mon cher fils, que cette petit ouvrage a été entrepris» , — що означає, я пишу (або говорю), звертаючись до тебе, тому що тобі треба знати ці речі, а позаяк вони не існують у тій формі, якою можна було б скористатися, я сам виконав цю роботу для тебе. Про що ж, власне, йдеться? Про корисність. Про докладені зусилля. Про пряму й благодійну раціональність. Бо Сасі вірив у те, що все можна зробити очевидним і розумним, хоч би яким важким було завдання і хоч би якою темною була проблема.
«Це для тебе, мій любий сину, я взявся написати цей невеличкий твір» (фр.).
Ми {167} тут бачимо строгість Боссюе та абстрактний гуманізм Лейбніца, а також тон Руссо — і все це злите в одному стилі.
Результатом такого тону Сасі є те, що утворюється коло, яке відокремлює його та його аудиторію від ширшого світу, внаслідок чого вчитель і його учні, зібравшись разом у зачиненій класній кімнаті, також утворюють замкнутий простір. На відміну від матеріалу фізики, філософії або класичної літератури, матеріал орієнтальних студій є таємним, прихованим; він має велике значення для людей, які вже плекають інтерес до Сходу, але бажають знати Схід краще, у більш упорядкований спосіб, і в цьому контексті педагогічна дисципліна є більш ефективною, аніж привабливою. Дидактичний промовець, таким чином, подає свій матеріал учням, чия роль полягає в тому, щоб одержати те, що їм дають, у формі ретельно підібраних і належно впорядкованих тем. А що Схід давній і далекий, то манера подачі вчителем матеріалу — це реставрація, ревізія того, що ховається від ширшого кругозору. Й оскільки також безмежно великий і багатий (у просторі, в часі, в культурі) Схід не може бути розкритий цілком, то слід приділити увагу лише його найрепрезентативнішим частинам. Таким чином, Сасі бере у фокус своєї уваги антологію, хрестоматію, картину, огляд загальних принципів, тобто дотримується методу, за якого невеличка сукупність переконливих прикладів дає студентові змогу осмислити Схід. Такі приклади є переконливими з двох причин: по-перше, тому що вони віддзеркалюють спроможність Сасі як західного авторитета, котрий обмірковано бере зі Сходу те, що його відстань та ексцентричність доти зберігали прихованими, а по-друге, тому що ці приклади наділені семіотичною силою (або одержують її від орієнталіста) позначати Схід.
Уся праця Сасі має істотно компіляторський характер; вона церемоніально дидактична й ретельно ревізіоністська. Окрім «Принципів загальної граматики», він написав «Арабську хрестоматію» («Chrestomathie arabe») в трьох томах (1806 і 1827 pp.), антологію арабської літератури з граматики (1825 p.), арабську граматику 1810 p. (à l’usage des elèves de l’École spéciale ),
Для використання учнями спеціальної школи (фр.).
трактати про {168} арабську просодію та про релігію друзів і численні короткі праці, присвячені орієнтальній нумізматиці, ономастиці, епіграфіці, географії, історії та вагам і мірам. Він зробив чимало перекладів і написав два розлогі коментарі до творів аль-Гарірі «Каліла й Думна» та «Макама». Не менш енерґійно трудився Сасі як редактор, мемуарист, історик новітнього знання. Було дуже мало вартого уваги в суміжних дисциплінах, щодо чого він би не був au courant , хоча його власні твори були односпрямованими й у всьому тому, що виходило за межі орієнталізму, замкнутими у вузькому позитивістському діапазоні.
Проте коли в 1802 р. Інститут Франції дістав доручення від Наполеона створити tableau générale стану та проґресу мистецтв і наук від 1789 p., Сасі обрали одним із авторів: він був найпунктуальнішим з усіх фахівців, і його узагальнення мали найбільш історичний характер. Звіт Дасьє, як це було відомо неофіційно, включив у себе чимало думок, яким віддавав перевагу Сасі, в ньому був також віддзеркалений його внесок у тогочасний стан орієнтального знання. Його назва — «Історична картина французької ерудиції» («Tableau historique de l’érudition française») — проголошує виникнення нової історичної (у протиставленні священній) свідомості. Така свідомість має драматичний характер: знання виставляються, мов декорації на сцені, де їх завжди можна оглянути в усій повноті. Адресована королю, передмова Дасьє чітко сформулювала тему. Такий огляд, який здійснив він, дає змогу зробити щось таке, чого досі не намагався зробити жоден монарх, а саме, охопити одним coup d’oeil ** увесь обшир людського знання.
