Оскілко і Болбочан (спогади) - Борис Мартос

Мене привели на ст. Рівне у вагон, що стояв окремо на запасовій колії. Скоро там зібралися майже всі члени уряду, а також Богацький та Желіховський. Як виявилося, Богацький з Бенем, поставивши на вулицях стежі, пішли собі в клюб, а тим часом Гемпель, чи якійсь інший сторонник Оскілка, познімав виставлені ними стежі, а на їх місце поставив свої, а потім заарештував в клюбі Богацького та Беня.

Желіховський в штабі Оскілка переймав від нього справи щось до 11-ої години вечера, не подбавши про свою особисту охорону, а потім Оскілко враз підвівся і сказав: «Досить робити комедію, я вас арештую». Інші особи були заарештовані, як і я, у себе дома.

Як виявилося пізніше, Оскілко післав, біля 4-ої години рано, до Здолбунова бронепотяг під командою от. Гризло з метою арештувати С. Петлюру; козакам знов таки було сказано> нібито це робиться для того, щоби визволити Петлюру від большевиків, що начеб то оточили Здолбуново.

Згодом прийшов до нас якийсь старшина і почав робити докладний перепис арештованих.

Потім ми побачили як повз вікна вагону пройшли Олександер Макаренко та Євген Архипенко; пройшли вільно, видно було, що вони в спілці з Оскілком.

Десь біля 11-ої год. над станцією з'явився літак і скинув відозви; у вікно вагону ми бачили, як козаки кинулися збирати ці відозви. То були відозви Головного Отамана: в них він належно кваліфікував виступ В. Оскілка. С. Петлюра, як тільки довідався про вчинок Оскілка, зараз дав наказ розкидати з літака ці відозви.

Треба було бачити, яке вражіння зробили вони на козаків. Почалася метушня, козаки збіралися купками і жваво щось обговорювали. Змінилося й поводження наших вартових: то, було, не дозволяли нам підходити до вікон, не відповідали на наші запитання і навіть дивилися на нас з підлоба; а тут все перемінилося: вже й до вікон можна підходити і вже вартовий просить нас пояснити йому, що це робиться.

Згодом принесли нам обід. Ми думали, що після обіду хтось прийде до нас від Оскілка; коли ж ніхто не приходив, лише перемінили вартових, то ми почали вимагати, щоб до нас прийшов хтось з начальників і пояснив нам, чого нас тут держать і доки держатимуть під вартою. Пізніше мені довелося чути, що Оскілко хотів кудись нас вивезти, але проти цього поставилися його ж таки старшини.

Як розповідав мені тодішній міністр нар. господ, проф. Л. Шрамченко, він і міністер освіти А. Крушельницький в ту ніч арештовані не були; коло 9-ої години ранку Є. Архипенко запросив їх через післанця на засідання «ради міністрів»; але вони відмовилися піти, заявивши, що підуть на засідання лише на» запрошення прем'єр-міністра Б. Мартоса. Коли ж через якійсь час вони вийшли на вулицю, то їх було заарештовано і допроваджено до штабу Оскілка на станцію Рівне. Одначе там зустрів їх Мацюк і заявив, що арештувати їх він не може (чи не хоче): це було вже після розкидання з літака відозви Головного Отамана.

На їхнє бажання от. Оскілко приняв їх у своєму сальон-вагоні, що стояв тут же. А. Крушельницький говорив стримано, а Л. Шрамченко просто напав на Оскілка досить різко і рішуче, що він, молодий хлопець, не розуміє, що він наробив, і поставив вимогу негайно звільнити арештованих міністрів. Оскілко «зі сльозами на очах» сказав, що він вже нічого зробити не може, що пізно вже щось міняти. На вимогу Л. Шрамченка Оскілко дав дозвіл на побачення з арештованими і вони оба справді заходили в вагон, де ми сиділи, і розповіли нам про безвислідність своїх переговорів.

Коли вони верталися додому, то було вже темно; провожатий старшина допровадив їх лише до першої вулиці, бо саме місто Рівне було вже в руках війська, висланого С. Петлюрою.

Ми сиділи у вагоні; обговорили всі справи; хоч становище було драматичне, ніхто не падав на дусі! Але ми не могли виявити ніякої активності, бо не могли вийти з вагону: і в вагоні, на дверях, і коло вагону стояли вартові. Пізніше виявилося, що Оскілко та його однодумці, побачивши, що їхнє діло програне, просто повтікали, а комендант ст. Рівне, не одержуючи ні від кого наказу, не знав що йому робити.

Десь біля десятої години ми вирішили лягати спати; я вже був і заснув, коли це мене збудили постріли і якісь викрики. Щоб це могло бути? Хтось вскакує в наш вагон з криком: «Де міністр Лівицький?» А Лівицький на те відзивається з гумором: «Чогож непримінно Лівицький? Тут є багато інших». Виявилося, що це урядовці з міністерств вночі напали на ст. Рівне, щоб нас звільнити; а в наш вагон вскочив якраз урядовець з канцелярії А. Лівицького.

Так безславно закінчилася жалюгідна авантура Оскілка.

Ми вийшли з вагону, забрали зброю у вартових і пішли на двірець, але там вже не було нікого: штаб Оскілка розбігся. Десь перед світанком на станцію приїхав С. Петлюра, викликав вартову сотню, що охороняла штаб Оскілка, і в короткій промові пояснив їй вчинок Оскілка.

Деякі цікаві подробиці цієї події подає В. Кедровський в статті: «1919 рік» («Свобода», Джерзі Сіті, 16. 8. 1929).

Є. Коновалець у своїх спогадах («Воля», Відень 1921, ч. 3–5, стор. 131) згадує також «про злощасний оскілковський переворот і незавидну ролю в йому С. Андрієвського та галичан: Л. Цегельського, Біберовича, Гемпеля і інших». Тут певне друкарська помилка: мова йде, мабуть, про члена Директорії Опанаса Андрієвського.

Вранці 30.4 ми були вже в урядах; праця в міністерствах відновилася і провадилася в повному порядку, наче нічого і не сталося.

В той же день відбулося засідання Ради Міністрів; на ньому довго обговорювалася справа Оскілка і інших учасників перевороту. Були відомості, що вони переховуються в