Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років - Віктор Миколайович Горобець
Фатальним було вже те, що Хмельницькому через своїх довірених людей вдалося заагітувати реєстрових козаків, які пливли Дніпром, до переходу на бік повсталого козацтва. Двадцять третього — двадцять четвертого квітня в реєстрових полках, що йшли на човнах вниз по Дніпру, вибухнуло повстання й козаки визнали владу гетьмана Хмельницького. Коли ж за декілька днів вони при наближені до Жовтих Вод оминули табір Потоцького й урочистим маршем попрямували до Хмельницького — це підштовхнуло й решту реєстровців до аналогічних дій. На бік повсталих перейшли козаки Переяславського і Білоцерківського полків, і це вже фактично вирішило результати битви. Адже тепер чисельна перевага повсталих козаків стала очевидною.
Перед загрозою розгрому табору в ніч на 5 травня Стефан Потоцький вчинив відчайдушну спробу вирватись з оточення. За коронними військами, сподіваючись на щедрі трофеї, відразу ж кинулись татари. Проте гетьманичу все ж пощастило дійти до урочища Княжі Байраки. А вже там на допомогу Тугай-бею прийшли й українські козаки. Бій розгорівся з новою силою.
Скориставшись із того, що в розпал бою з неба пішов проливний дощ, а відтак жовнірам стало важко використовувати порох при обороні табору, козаки й татари зламали опір його захисників, і за якусь мить війська Стефана Потоцького не стало. У жорстокій січі смертельне поранення отримав і сам його молодий очільник. Поранений Стефан потрапив у полон до козаків, які передали його татарам в ясир. Проте за чотири дні по цьому на шляху до Криму сина коронного гетьмана не стало.
На Жовтих Водах Річ Посполита отримала чи не найпринизливішу поразку за останні декілька десятиліть. Натомість Хмельницький переконливо продемонстрував, що ворога можна й потрібно перемагати.
«Військо наше розгромлене й розбите вщент».
Корсунська катастрофа коронної армії
Лиха звістка про загибель сина й повний розгром коронного війська під Жовтими Водами застала великого коронного гетьмана Миколая Потоцького під Корсунем, де він очікував на прибуття князя Яреми Вишневецького на чолі свого надвірного війська, аби спільно вирушити проти неприятеля. До того ж коронний гетьман щиро вірив у те, що Станіслав і сам впорається з бунтівниками й тим самим здобуде собі такої необхідної лицарю в його віці слави. Тепер же, оцінивши загрози, Потоцький віддав наказ про відхід до Білої Церкви, де була потужна фортеця.
Але заховатись за потужні фортечні мури Білої Церкви Миколаїв Потоцькому не поталанило. Уже 14 травня неподалік Корсуня, на березі річки Рось, його наздогнав передовий козацький загін на чолі з черкаським полковником Максимом Кривоносом. Коронний гетьман віддав місто на пограбування солдатам, після чого здійснив переправу на правий берег Росі й оголосив наказ про спорудження тут укріпленого табору.
На світанку наступного дня під Корсунь прийшли основні сили повсталих, а також Перекопська Орда на чолі з Тугай-беєм. Аби не допустити значних людських втрат під час штурму укріпленого табору, Хмельницький вдався до хитрого маневру — виманив супротивника з-за шанців й атакував його вже на марші. Із цією метою впродовж дня козацькі й татарські підрозділи вправно маневрували на підступах до табору коронних військ, демонструючи тим самим, ніби готуються до вирішального штурму.
Вдало підсилив добре продуману гру Хмельницького по дезінформації ворога й полон українця-перекладача, котрий засвідчив присутність у таборі повстанців татар Тугай-бея, причому в кількості майже 50 тисяч ординців, а також близький прихід на допомогу Богдану самого кримського хана Іслама Ґерая III на чолі решти орд. Важко сказати, наскільки добре обізнане з реаліями кримського життя коронне командування повірило в таку відверто завищену кількість татарського війська, приведеного перекопським мурзою (адже таку велику Орду мав би очолювати якщо не особисто хан, то принаймні його перший заступник — калга). Але, як відомо, у страху очі великі. А ситуація, що склалась на той момент для коронного війська, відверто не сприяла ухваленню продуманих й адекватних реаліям рішень.
Зважаючи на поширення загрозливих чуток, Потоцький скликав воєнну раду, на якій думки присутніх щодо планів проведення кампанії кардинально розійшлись. Зокрема, войовничо налаштований польний гетьман Мартин Калиновський переконував присутніх у доцільності укріплення табору й організації в ньому ефективної оборони. Натомість великий коронний гетьман вважав, що «боронитись на місці — це певна загибель для всіх; якщо ж відходити табором, є хоч якась надія». Більшість учасників ради підтримали позицію Потоцького.
На світанку наступного дня «тихо відсурмили через мундштук, щоб покинути всі тяжкі вози, а для табору взяти лише легкі», і коронні війська та магнатські надвірні корогви рушили укріпленим табором по Корсунському тракту, у бік Богуслава. Козаки Хмельницького й татари Тугай-бея неквапом рушили слідом. І лише тоді, коли супротивник увійшов у порослу лісом і чагарником Горохову Діброву, розпочався навальний штурм табору. Зі слів очевидця подій, котрому серед інших жовнірів також не поталанило брати участь у тому нещасливому бої, постає наступна картина однієї з найтрагічніших поразок Речі Посполитої: «Табір увійшов у ту діброву, наче в якусь матню: не міг просуватись далі, бо дороги були розкопані й завалені. На тил табору потужно наступали татари, козаки завдавали великих втрат з переду і з боків із заздалегідь приготовлених шанців. Наші мужньо боронились у кожному закутку табору, але, потрапивши в таку пастку, не могли витримати такої потуги неприятелів».
Кульмінація бою розтяглася більш ніж на чотири години, протягом яких табір коронних військ було розірвано козаками й татарами в декількох місцях. Жовніри на чолі зі своїми гетьманами й командирами вчинили відчайдушний спротив. Сам великий коронний гетьман рубався як простий вояк, отримав три шабельних удари в голову й лише завдяки міцному шолому залишився живим. Не менш гідно поводився й польний гетьман Калиновський, котрому вдалось згуртувати навколо себе 600 драгунів і 200 угорських піхотинців, які майже всі загинули, але не відступили. Калиновський отримав поранення козацькою кулею в лікоть та татарською шаблею — у голову.
Утім така гідна поваги відчайдушність полководців не порятувала армію. Близько третьої години дня 16 травня 1648 р. коронна армія Речі Посполитої припинила своє існування. У полон потрапили відразу два коронних гетьмани — великий коронний Миколай Потоцький та польний Мартин Калиновський.
Відразу після трагічної для Речі Посполитої корсунської розв'язки, згідно з повідомленням сучасника, відбулася зустріч Богдана Хмельницького з полоненим Миколаєм Потоцьким. На ній коронний гетьман, нібито киваючи
